Мовленнєвий
розвиток дошкільника — складний психологічний процес, що не зводиться до
простого відтворення дитиною почутої мови.
Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок
дитини
і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі
дорослих та однолітків.
Мовна компетентність як складова мовленнєвої діяльності дитини передбачає сформованість фонетичної (правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів; добре розвинений фонематичний слух, що дає змогу диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо)), лексичної (запас слів у межах певного вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, правильне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів), граматичної (неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм), діамонологічної (розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання й звертатися із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.) її складових. Їх єдність забезпечує розуміння дитиною мовлення партнерів по спільній діяльності, розвиває її зв’язне розмовне мовлення, його чіткість, сприяє оволодінню вмінням читати, а згодом й писати.
Отже, навчати дітей різновидам мовленнєвої компетенції потрібно вже з раннього віку. Перед тим, як вступити до школи, дитина має засвоїти відповідні мовленнєві знання, вміння і навички, які необхідні їй для спілкування.
