Департамент освіти і науки Вінницької міської ради

Вінницький міський методичний кабінет

Заклад « Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36 Вінницької міської ради»

 

Методичний посібник

 

Без  сім’ї  і  свого  роду – немає нації, народу

 

Формування в особистості ціннісного

ставлення до сім’ї, родини, людей

Позакласна та виховна робота

 

Автори-упорядники:  Кучма Наталія Анатоліївна - заступник директора                                              школи з навчально–виховної роботи, вчитель  української мови та літератури,                                    зарубіжної  літератури, тел. 0678958666; Довженко Тамара Михайлівна – вчитель української мови та літератури, тел. 0930189058; Биць Микола Миколайович – вчитель історії та правознавства,  тел.0984150772

                                              

 

                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 р.

Автори-упорядники: Кучма Наталія Анатоліївна – заступник директора школи з навчально–виховної роботи,  вчитель  української мови та літератури, зарубіжної  літератури; Довженко Тамара Михайлівна - вчитель української мови та літератури; Биць Микола Миколайович – вчитель  історії та правознавства закладу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36 Вінницької міської ради»

 

Кучма Н.А., Довженко Т.М., Биць М.М. Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу. Методичний посібник. Позакласна та виховна робота / Н.А. Кучма,           Т.М. Довженко,М.М. Биць, - Вінниця: ММК, 2016,173с.

 

Рецензенти: Побережна І.В. – методист міського методичного кабінету Департаменту освіти Вінницької міської ради

Малицька К.П. - – методист міського методичного кабінету Департаменту освіти Вінницької міської ради

 

Рекомендовано методичною радою закладу

« Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36 Вінницької міської ради»

(Протокол №3 від 19.01.2016 р.)

У запропонованому методичному посібнику розкриваються особливості формування в особистості ціннісного ставлення до сім’ї, родини, людей; функції та характерні риси родинного виховання на Україні; специфіка виховання дітей у різних за структурою родинах; шляхи оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра.

 

 

 

 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. Зародження та розвиток родинного виховання на Україні.

1.1.    Функції та характерні риси української родини..

 Сім'я та родинневиховання у найдавніші часи на Україні.

1.2.    Педагоги, письменники, народна мудрість про виховний

 потенціал української родини.

1.3. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї.

РОЗДІЛ 2.  Виховання дітей у різних за  структурою родинах.

2.1.Особливості виховання єдиної дитини в родині.

2.2.Специфіка виховання в багатодітній родині.

2.3.Виховання дитини в неповній родині.

 2.4. Типи сімей педагогічно занедбаних дітей.

РОЗДІЛ 3.  Співдружність школи і сім’ї –настійна вимога сьогодення.

3.1. Шляхи оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку

 особистості  школяра.

3.2. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків.

3.3.. Традиційні форми роботи з батьками.

3.4. Інноваційні та інтерактивні форми роботи з батьками

 у сучасному освітньому закладі.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

 

 

ВСТУП.

 

 

Де  згода в сімействі, де мир

і тишина, щасливі там люди,

блаженна сторона.

І.П.Котляревський

 Родина – це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до всього живого. Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка –це не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів.

 За тисячолітню історію людства існує дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Здавна ведеться суперечка, що важливіше в становленні особистості: родина або суспільне виховання? Одні  педагоги схилялися на користь родини, інші віддавали пальму першості суспільним закладам.
  Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у тому числі в "Концепції виховання", "Положенні про навчальний заклад", Законі "Про освіту".

У Законі України "Про освіту" говориться, що "метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями».

Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кож­ної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН  визначила спільну для всіх країн тему: "Всі ми — одна родина", яка за своїм змістом і суттю відображає взаємозв'язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила, що "починаючи з1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини", підкресливши цим величезне значення сім'ї в фізичному й духовному становленні особистості і суспільства.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основ­них етапів формування людини. Від роду до народу, нації - такий природ­ний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка вихован­ня. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Соціальне, сімейне і шкільне виховання повинно здійснюватися у нерозривній єдності.

Сімейне виховання (те ж саме — виховання дітей у сім'ї) — спільна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім'ї з метою досягнення бажаних результатів

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина — група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, який найчастіше об'єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв'язків. Тож недарма кажуть: коли міцна сім'я, то й сильна держава. Тобто, сім'я — це святий вузол в суспільстві. Тому й виховний вплив родини на формування і етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

Сім'я — найкраща вихователька підростаючих поколінь за всіх часів і народів. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.

Родовід вихователів йде від матері, від батька, від сім'ї. Спільними зусиллями кожного народу протягом своєї багатовікової історії створена власна, національна виховна система, наділена як загальнолюдськими здобутками, так і самобутніми творчими знахідками. Лише в сім'ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних виявленнях, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Здійснюючи раннє родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечення дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. Із сім'ї починається дорога і до школи. І вже тоді — життєву дорогу ведуть два розуми, два досвіди: сім'я і школа.

У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.

Батьки всіляко сприяють формуванню в дітей національної свідомості та самосвідомості, національного менталітету.Родина дає школярам уявлення про зовнішню і внутрішню культуру людини, виконує шанобливе ставлення до матері і батька, до старших, милосердя у ставленні до немічних, калік, сиріт, вдів та інших, формує уявлення про загальнолюдські моральні вартості, привчає до добросовісної праці, поваги до людей праці.

Нинішні обставини національного відродження та подальшого розвитку духовної культури українського народу зумовили гостру потребу в активізації науково-дослідної роботи саме в цьому напрямі.Над проблемою сімейного виховання працювали багато вчених: Азаров Ю.П., Байков Ф.Я Васильєва Е.В., Гуров В.Н., Каган Е.В., Куликова Т.А., Лесгафт П.Ф., Харчев А.Г., Шеляг Т.В. й інші.

Зовсім недавно була видана "Українська родинна педагогіка"  М.Г.Стельмаховича та "Українське родинознавство"під його ж редакцією. Він пише: «З усією відповідальністю заявляю, що педагогіку творить народ, а ми, науковці, вчителі, тільки її досліджуємо, даємо теоретичне та наукове тлумачення, обґрунтування. З огляду на цю педагогіку, а тим більше родинну, в кабінеті писати неможливо. Дійсно, наукова педагогіка народжується на ґрунті народної педагогіки, а тому вона обов'язково наділена певними національними рисами, тобто є національною педагогікою».

Українська родинна педагогіка — заповіт і заповідник українського духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших народів і націй. Досить згадати, що за всю свою багатовікову історію український народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Народ осуджує тих, хто не виконує батьківських обов'язків і застерігає від помилок, що виникають через їх нехтування. Народна педагогіка наго­лошує, що чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим сильніше вони впливають на формування її поведінки, почуттів, різноманітної діяльності. Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ - як дитячих, так і родинних та громадських.

У наш час проблеми родини й сімейного виховання придбали особливу актуальність. Соціальна й економічна кризи помітно погіршили демографічну ситуацію. Дослідженнями встановлено, що 90-97% неповнолітніх правопорушни­ків - вихідці із неблагополучних сімей. Кожна п'ята дитина, хвора на не­вроз, перенесла розлуку з батьками. 60% відстаючих учнів ростуть у сім'ях без батька, 80% - у сім'ях із нездоровою моральною атмосферою. Шлюби, що розпалися, не тільки особисте нещастя двох, це діти, позбавлені одного із батьків, уваги, ласки, тепла батька або матері.Родина, традиційно дуже шановний у нашій країні соціальний інститут, значною мірою втратила свою цінність.

Сьогодні великою проблемою для України є деградація, моральне розтління, духовний занепад, алкогольний та наркотичний дурман. Занепадає наука, шкільна освіта. Вимирають села, скорочується народжуваність, збільшується смертність. Матері виховують у закордонних наймах чужих дітей, доглядають чужих батьків, залишивши власних. На превеликий жаль, у цих питаннях сучасна влада теж відіграє негативну роль і часто є першопричиною біди. Думають одне, кажуть інше, роблять третє. Приймають закони, проте їх не виконують. Словом, невичерпна кількість проблем, які потрібно розв’язувати поколінням. Саме розв’язання цих проблем сучасним поколінням призводить до занепаду виховання в колі сім’ї. Багато батьків думають, що відправивши дітей у навчальний заклад, вони звільнилися, принаймні, від часткової відповідальності за своїх дітей. Це далеко не так, адже в школі вони багато чому навчаються, проте саме прекрасне, а саме любов, вони хочуть відчувати збоку матері і батька. Адже в школі вони перебуватимуть лише певний період свого життя, а батьки залишаться з ними назавжди .

Саме тому розлад у родинних взаєминах, занепад родинного виховання заслуговують на осуд. Вони підривають родинні педагогічні позиції, шкідливо впливають на вирощення потомства, риють прірву між батьками й дітьми, подружжям, сіють ворожнечу між родичами й свояками, знецінюють духовно-моральні вартості, ослаблюють міць держави й нації .

Однією з причин занепад родинного виховання є невиконання сім’єю поставлених перед нею надзвичайно благородних й різноманітних функцій:

-відтворення і продовження роду людського;

-виховання дітей;       

-організація домашнього господарства і побуту;

 -забезпечення і передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей та життєвого досвіду;

-передача трудових умінь і навичок;

- підготовка молоді до сімейного життя.

Таким чином, якщо говорити про кризу сім’ї, то кризу сім’ї безликої, національно й духовно здеградованої, безбожної, лінивої, й безгосподарної, анемічної, безвідповідальної й пасивної, збайдужілої й апатичної, безініціативної.

Мета методичної роботи:

-теоретично обґрунтувати необхідність вивчення мікроклімату в сім’ї, причин занепаду родинного виховання на сьогоднішній день;

-порівняти основні цінності сім’ї й сімейного виховання з погляду видатних педагогів;

- визначити напрямки і умови співпраці родини та школи  та організації навчально-виховного процесу.

Завдання  методичної роботи:

- проаналізувати стан проблеми родинного виховання в педагогічній теорії та практиці;

- виявити умови, що впливають на ефективність навчання та виховання дитини  в школі;

- показати значення співпраці родини і школи в ефективній організації навчально-виховного процесу.

 

 

 

Правильне виховання – це наша щаслива старість,

 погане виховання – це наше майбутнє горе,

 це наші сльози, це наша провина перед іншими

людьми, перед усією країною.

А.С. Макаренко

РОЗДІЛ І. Зародження та розвиток родинного виховання на Україні

1.1.. Функції та характерні риси української родини.. Сім'я та родинне виховання у найдавніші часи на Україні.

Головною структурною одиницею суспільства, що закладає основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формує її характер, прийнято вважати сім’ю.  Це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни. Вона пов’язана кровними і родинними відносинами і об’єднує подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два, три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки. Шлюб двох людей не є ще сім’єю, вона появляється і зміцнюється з народженням дітей.Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. У родині найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом із тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним. Сім’я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним.Первісне суспільство не знало ніякої соціальної регламентації сімейних зв’язків. У них панували безладні статеві відносини, не існувало шлюбу і сім’ї. Разом із тим в суспільстві зароджуються соціальні норми для регулювання статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту, зоологічного індивідуалізму.

Шлях людства до сім’ї в сучасному традиційному баченні був довгим і залежав від культури, традицій, виробничих відносин членів суспільства.Коріння історії української родини сягає в сиву давнину. Адже сім'я з її побутом, тобто загальним укладом життя, сукупністю виховних звичаїв і традицій, складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалася в ході перебігу історичного розвитку людства. Перші ж сліди перебування людини в Україні історики датують давнім періодом кам'яної доби, раннім палеолітом (приблизно 200 000 р. до н. є.). Варто зазначити, що в цьому суспільстві все було колективним, не існувало соціальної нерівності і класів, люди жили в загальних житлах і спільно виховували дітей, які належали всьому роду.

Сім'ї і у той час були великі, об'єднували по двадцять-тридцять душ. Вона звалася в Х-ХІ ст. родом. Рід — це велика родина, відома в Україні ще під назвами «пепище», «служба», «хутір», яка проживала у своєму дворищі і відокремленій оселі.

Рід мав спільне майно — ріллю, ловецькі терени, стада худоби, вів спільне господарство під проводом свого старшини. Це була суспільна група — невелика, але дуже суцільна, злучена кровними зв'язками й спільними інтересами. За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд. Згодом він утратив давню суспільність і розпався на малі, самостійні родини. Кожна вела своє окреме господарство, мала свій дім із господарськими будівлями, своє поле, худобу тощо. Ліси ж, пасовиська, озера залишалися спільною власністю цілої оселі-громади. Проте пам'ять приналежності до роду не губилась. Давні традиції жили у родах боярських, шляхетських, міщанських, селянських, священих. До речі, велика сім'я на певному історичному етапі була не тільки в українців, а й майже в усіх народів світу. Залежно від ступеня розвитку господарства в одних народів раніше, в інших пізніше вона розпадалася на малі індивідуальні сім'ї. Цей процес характерний і для України, велика родина набула значного поширення за часів Київської Русі. Сини не відділялися, хазяйнували спільно, жили разом. А порядкував хтось із найстарших, найбільш досвідчений і кмітливий. Ця тенденція зберігалася в Україні і в наступних ХІV-ХVІ століттях. Поряд із великими родами з'являлися й малі індивідуальні сім'ї, кількість яких наприкінці XVIII ст. різко зросла.

  Із багатьох обов'язків родини чи не найголовнішим було виховання дітей. Слово «виховання» в українців, очевидно, пішло від «ховати», тобто заховати (уберегти) від небезпеки, смерті, хвороби, «лихих очей,» поганих впливів. Згодом воно набуло узагальненого змісту, виражаючи процес систематичного впливу на культурний розвиток, формування світогляду, духовного світу й моральної поведінки дітей та молоді.

Із давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання дітей — як святий обов'язок батьків. Тому ці, як і всі інші особливо важливі об'єкти, в наших предків мали свої опікувальні божества Рід і Рожаницю — уособлення роду, єдності нащадків одного предка, утвердження необхідності продовження людського роду. Цікаво, що обидва ці божества йшли безпосередньо за головними слов'янськими богами: грому і блискавки — Перуном, сонця і світла — Даж-богом, неба — Сварогом, вогню — Хоросом. Рід мав свої традиції, шанував предків і в цій пошані виховував молоде покоління. Новонароджену дитину у рід приймали окремим обрядом. Ще складнішим був весільний церемоніал, яким об'єднували молоду пару з двох родів. Живучість цих обрядів, головні елементи які збереглися у народних звичаях українців і донині, засвідчує їх особливо важливе значення для соціальної педагогіки.

За палеоліту основою суспільного устрою був матріархат (від лат. матер (матріс) — мати і грец. архі — влада), який характеризується наявністю материнського роду і рівноправним із чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки в суспільстві, зумовлений її головною роллю в тодішньому господарському житті людей. На останній фазі історії первісного суспільства на зміну матріархату прийшов патріархат (від грец. патер — батько). Він передував виникненню держави й стимулював остаточний перехід від сім'ї парної до моногамної (від грец. моно — один і гамос — шлюб), тобто одношлюбної, в якій чоловік одружений тільки з однією жінкою, а жінка замужем тільки за одним чоловіком. Причому, на відміну від парного, шлюбний союз між ними укладається надовго, по суті на все життя, і санкціонується суспільством. Виникнення моногамної сім'ї дало новий поштовх як у прогресі економічного життя суспільства, так і в розвитку виховання. До речі така родина закріпилась і залишається провідною формою  й сьогодні. Це, очевидно, й дало підставу М.Грушевському твердити, що форми сімейного союзу вже досить виразно виступали в Україні ще до утворення держави, в індоєвропейську епоху. Така точка зору має своє документальне підтвердження також у літописах.

Київський літописець, описуючи давні українські племена, зазначає, що поляни мали «добрий обичай, жили тихо і соромливо, і шлюб був у них правильний: молоду приводили до молодого, а другого дня приносили її посаг». Звичайно, так не було відразу і не в усіх східних слов'ян, які розселились у ІV-VПІ ст. н.е. на території Наддніпрянщини і від Карпат до Дону. Як правило, подружні пари утворювалися так: парубок або й уже одружений чоловік, бо можна було мати по дві або три жінки, сплачував родичам дівчини, котрухотів узяти собі за жінку, віно, тобто плату. Часом він сплачував родові молодої викуп, а часом, домовившись із своєю любкою, забирав її десь коло води чи на молодіжних ігрищах і завозив до себе. До речі, викуп молодої, як обряд, зберігся і в сучасному українському весіллі.

Куплена, або вхоплена жінка була повною власністю чоловіка. Він, якщо хотів, то жив, а як ні, то міг легко з нею розійтися, взявши натомість собі іншу. Жінка ж мусила бути вірною своєму чоловікові. І вірність українських жінок, як тоді, так і по сьогоднішній день славиться по всьому світі.

Був час, коли на похоронах знатних покійників із ними живцем закопували в яму або спалювали на високому вогнищі їхніх жінок, слуг і коней. Трохи згодом цей звичай відійшов у минуле. Вдовиця залишалася вільною. Хіба що сама хотіла себе вбити на доказ своєї вірності чоловікові. Але й цей звичай незабаром зник, бо вже в Х-ХІ ст. літописці про нього не згадують. Роль жінки в сім'ї незмірно зростає. У разі смерті чоловіка вона займає в ній перше місце.

Дослідники етнографи вважають, що в умовах первісного суспільства виховання підростаючого покоління можна поділити на два провідні етапи: початковий (діти до 10-12 років), що проходив переважно в сім'ї, і основний, коли велася цілеспрямована підготовка підлітків, розділених по статевих ознаках. У безкласовому суспільстві всіх дітей виховували однаково, рано залучаючи їх до доступної для них діяльності. Разом із старшими і під їх керівництвом  підлітки отримували необхідні життєві і трудові уміння і навички. Існувала істотна відмінність у вихованні хлопчиків і дівчаток. Хлопчики брали участь разом із чоловіками в полюванні і рибній ловлі, їх вчили боротися, стріляти з лука, їздити верхи; дівчатка допомагали жінкам готувати їжу, виготовляти одяг, посуд. Родова община доручала старшим, навченим досвідом людям, знайомити молоде покоління з обрядами, традиціями і історією роду,  релігійним віруванням, виховувати у молодших повагу до старших і померлих.

Як бачимо виховання виникло ще на початку існування людського суспільства як засіб трансмісії людських знань і досвіду від покоління до покоління. Родинне виховання дітей йшло в контексті життя і потреб сім'ї. На цьому грунті й постала народна педагогіка, провідними виховними засобами якої стали поведінка і вчинки батьків, рідна (материнська) мова, праця, фольклор, родинно-побутова культура, народні звичаї і традиції, мистецтво, ремесла й промисли, вірування, свята, обряди, символи, дитячі ігри й іграшки.

Важливе значення в українській родині відіграла рідна мова. Це найдавніший і наймогутніший вихователь.

За твердженням українського історика Івана Кузича-Березовського, слова «мама», «неня» («ненька») мають божественне походження. Перше з них постало від імені праслов'янської богині землі — Ами («Ама»), що в лепеті української дитини сприйнялось як «мама». Друге - виникло на основі ймення бога врожаю Нана, що в дитячому перезвуці стало «ненею». Через велику синівську й дочірню любов до матері виражається палкий український патріотизм - щира відданість Україні-Матері, Неньці-Україні.Слово «мати» в дослівному перекладі означає «жінка». Життєва функція матері неординарна («Мати годує дітей, як Земля людей», «Мати праведна - опіка й охорона камінна»). Мати-душа сім'ї, хранителька домашнього вогнища, добра і тепла, затишку. Втрата матері - родинна катастрофа («Мати з хати — горе в хату»).

В українській мові чимало висловлювань, які підкреслюють особливе значення виховної місії матері («Чого мама навчить, то й дочка знає», «Що мама навчить, то й батько не перевчить»).

Українське слово «тато» походить від «пато», що означало — головний правитель. Тому козаки своїх отаманів звали батьком. Давньослов'янське «батя» (старший брат) дає сучасне ймення «батько».

Із глибини віків до нас доходять мудрість минулих епох і скарби народного виховання. Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. Із давніх-давен українці розглядали сім’ю і рід як святиню, а виховання дітей – як святий обов’язок батьків : завдяки вихованню в родині народ продовжував себе в своїх дітях, генерував свій національний дух, характер, менталітет, культуру.
В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в сім’ї та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна та пов’язані з ними життєві успіхи. Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків.
Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Вихованням дітей у сім’ї опікувалася в основному мати. Вона стояла на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість тощо.
Дотримуючись норм народної педагогіки, батьки самі розвивали в собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те, що хотіли бачити в  дітях.

В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків та дітей. Дівчаток залучали до праці по господарству, а хлопців - до ролі годувальника, захисника сім’ї. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість донеробства,ледарства.  

Родинна педагогіка звертає увагу на виховання в дітей прагнення жити й творити за законами краси. Українці зростали в красивому природному середовищі і намагалися через ремесла зберегти це і переносили на предмети матеріальної культури, формували народний фольклор та інші види мистецтв. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю. Це свідчить про те, що за багатовікову історії наш народ створив високий рівень статусу родини з її непорушним авторитетом, любов’ю до дітей і відданість обов’язку  виховання.

 

 

Виховує все: люди, речі, явища, але перш за все, люди.

З них на першому     місці – батьки і педагоги.

 Антон Макаренко

1.2.. Педагоги, письменники, народна мудрість про виховний потенціал української родини. 

Із давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю і родину як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо сказати, що поруч із божественним культом землі, води, хліба в свідомості нашого народу віками живе культ роду, сім’ї, що успадковується з покоління в покоління:

Сім’я, що значить це, то кожен знає,

Хто зріс в сім’ї, і хто сім’ю сам має.

І хоч як не приховуй, не таї.

Залежить наше щастя від сім’ї.

Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Вона завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Для прикладу деякі золоті перлини народного мудрості в яких закарбовано погляд попередніх поколінь, поціновано значення сім’ї у житті суспільства: “Яка вода, такий млин, який батько, такий син”, “Які мамка й татко, таке й дитятко”, “якого народила ненька, такого приймає й земелька”.

Родина – то той вузол, яким сполучаються люди у суспільстві. То найбільша вихователька підростаючих поколінь. Адже саме в родині під керівництвом батьків та інших родичів дитина пізнає світ, що її оточує, тут проходить  громадянське становлення. Формується світогляд, естетичні смаки, мораль.  Вказуючи на винятково важливу роль родини у становленні особистості, відомий американський психолог Франц Александер писав: “Антропологія доказала, що типові для народу риси характеру виводяться з аналогічних способів поведінки в родинному житті, які панують в даній культурі. Те, що німця робить німцем. Американця – американцем. Японця – японцем. Це складний вплив тих рис, які відрізняють японську, американську і німецьку родини”. Нам залишається тільки доповнити, що те, що українця робить українцем, це складний вплив тих рис, які відрізняють українську родину від інших національних родин.

Виховання в родинній педагогіці розглядається як перша суспільна необхідність (“Камінь шліфують, а людину виховують”). Народна мудрість говорить: “якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – саджай дерева, якщо твої плани розрахованіна віки  – виховуй дітей”.

В українській родиній педагогіці слово “виховувати” вживалося в значення “оберігати”, означало вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд,  моральні принципи кого-небудь у певному напрямі, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: “вихователь” чи “вихователька” – людина, яка виховує, навчає молодь і дітей, і “вихованець” чи “вихованка” – дитина, взяти на виховання.

Із поняттям виховувати в родинній педагогіці тісно пов’язане поняття “навчати”. Обидва ці слова часто використовуються як рівнозначні, що свідчить про нерозривність навчально-виховного впливу. І все ж в українському фольклорі в значенні “виховувати” найчастіше вживається слово “навчати”. Наприклад: “Ой там в саду, у садочку научала мати дочку...”, “Наступила чорна хмара, наступає сина, научає бідна вдова єдиного сина...”, а у Т.Г.Шевченка знаходимо: « А мати хоче научати, так соловейко не дає».

Тож особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: “Умів дитину породити, умій і навчити”, “Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив”, “Не та мати, що породила, а та, що виховала”.

На особливу роль родинного виховання у становленні особистості звертали увагу відомі вітчизняні педагоги, письменники, мислителі.

Так, відомий філософ і поет Григорій Сковорода вважав, що «головне у родинному вихованні це: 1) благо народити, 2) зберегти вихованцеві молоде здоров’я, 3) навчити вдячності».

Благо народити: Г.Сковорода піклується про майбутнє здорове як тілом, і духом потомство. Тому перший період виховання починається з зародження. Які вимоги ставить Сковорода до цього періоду? Передусім - здоров'я батьків. Перед зародженням дітей не можна бути чимось збудженим, знервова­ним або п'яним. Жінка після зародження повинна уникати суперечок, нервових потрясінь, в труді, в тихій безстрасності має вести цей період життя.

Зберегтивихованцевімолодездоров'я: цей період домашнього виховання починається від народження і триває до 5-6 років. Завдання цього періоду - не заважати самій природі дитині розвиватись і тільки усувати на шля­ху розвитку труднощі, що виникають. У цей період бажано уважно пригляда­тися до дитини, помічати до чого вона споріднена: підв'язує вона шаблю собі до паска, чи самовільно переймає пісні і тихо співає їх, чи запрягає в ярмо цуценят або котиків. Спробуй у цих натяках зрозуміти здібність дитини, як майбутнє покликання в житті.

Навчитивдячності:цей період починається з 5-6 років і триває до 16-18 ротків. У цей період потрібно виховувати споріднені трудові навички, розвивати головне покликання людини в житті. У дитини, як і в юнака треба розвивати добре серце, виробляти навички трудового служіння суспільству і припиняти всілякі прояви жадібності до багатства, золота та чинів.

Великого значення сім'ї надавав Т. Г. Шевченко. Із біографії поета відомо, як пристрасно бажав він створити свою родину, яку радість він відчував, зустрічаючи хорошу сім'ю. Відомо, з другого боку, й те, як обурювався він з людей, що дивились на сім'ю, як на примусовий атрибут, існування якого є лише умовною необхідністю, формою додержування «пристойності» і тільки.

Шевченко в кількох творах зупиняється на огидних явищах розладу в поміщицьких сім'ях. Тут батько не виявляє ніякої протидії агресивним заходам своєї другої дружини до дівчинки і хлопчика, його дітей від першої дружини.

Шевченко обурювався з тих батьків і матерів, які влаштовували одруження своїх дочок з розрахунку, шукаючи для них знатних женихів, родовитих, титулованих, якихось князів і т. д. Аристократія не здатна мати дружну, міцну сім'ю. Шевченко знаходить таку родину найчастіше у простих людей, які живутьіз своєї власної праці.

Ненавидячи побут поміщицьких сімей, Шевченко симпатизує  життю людей праці: «... мені,—говорить він у повісті «Художник»,— більше подобається сімейний побут простих людей . Серед них я зовсім спокійний, а там все чогось немов боїшся».

Співчутливо зображає поет вдовині селянські сім'ї, де хоч і бідно та вбого, але є піклування матерів про дітей,  де наполеглива праця не тільки не вбиває, а міцніше підкреслює людяність сімейних стосунків. У бідній, але дружній родині і бідність та інші життєві злигодні легше зносити.

Навіть перебуваючи в Оренбурзі, на березі Аральського моря, поринувши в спогади про нездійсненні мрії мати власну сім'ю, Шевченко словами вилив гіркоту своїх почуттів у своїх віршах.

Далеко на чужині йому так хотілося одержати вісточку  від рідних, від матері, та, на жаль, сім'ї у нього не було. Добре відомо, як пристрасно хотів Шевченко створити свою родину після повернення із заслання; він, безумовно, здійснив би, хоч і з запізненням, це своє бажання, якби цьому на перешкоді не стала рання смерть поета.

Шевченко не мислив собі сім'ї без дітей. Жінка, яка виходить, заміж, повинна народити дітей, бо бути матір'ю — щастя, бо жінка-мати — це велика суспільна справа. Шевченко віддає пошану і повагу жінці-матері, яка гідно виконує свої материнські обов'язки, оточуючи ласкою і піклуванням своїх дітей.

"Слово мамо —великеє, найкращеє слово!"— писав Великий Кобзар.

Духом глибокої поваги до матері перейнято багато творів Т.Г.Шевченка. Проте Тарас Григорович визнає лише ту матір, яка добре усвідомлює і з усією відповідальністю виконує свої обов'язки перед дітьми. Він ганьбить матерів, які зневажливо ставляться до своїх материнських обов'язків. Поет посилає слова презирства тим аристократам і аристократкам, які

І не знають, як ті діти

У їх виростають,

Бо матері там немає,

А мамку наймають.

Знову презирство посилає він тим матерям, для яких питання про здоров'я дітей звучить, як натяк на те, що вони споганіли або зістарілись.

У поезії Т.Г.Шевченка образ матері і її найвідповідальнішого ставлення до дитини знайшов яскраве художнє втілення. Важко назвати іншого такого письменника, який присвятив би стільки місця в своїй творчості цій темі. І особливо відоме те, що материнське почуття у нього показано як високо людяне, високо благородне почуття, властиве простим людям і шановане простим народом. Не в поміщицькому, не в аристократичному середовищі знаходить поет образи жінок, які свято виконують свій материнський обов'язок. Там їх майже неможливо знайти.

Найзадушевніші слова знаходить Т.Г.Шевченко, щоб змалювати світлий образ жінки, яка любить своє дитя, щоб розкрити перед читачем усе багатство її серця. Виведені в його повістях й інші матері, які нехтують свої материнські обов'язки. Це — погані матері і тому погані жінки, яким Тарас Григорович відмовляє у своїй пошані.

Ми не ставимо перед собою завдання намалювати з усією повнотою і багатогранністю образ матері, як він представлений у творчості Т.Г.Шевченка. Ця тема виходить за межі нашого дослідження. Ми лише намагаємося підкреслити погляди поета на роль жінки в сім'ї як виховательки дітей. Тому ми залишимо без розгляду питання про зображення матері в живописній творчості Т. Г. Шевченка, де мати показана також глибоко реалістично, також народно.

Мати — перша, природна вихователька своєї дитини. В очах Кобзаря мати, яка не виконує свого материнського обов'язку, гідна всілякого засудження: вона злочинниця перед суспільством, вона викликає огиду, не тільки моральну, а й фізичну. І, навпаки, заслуговує на всебічну пошану та мати, яка любить своїх дітей людською любов'ю і по-людському піклується про них, про їх майбутнє. Образ такої матері благородний, він прекрасний і в етичному, і в естетичному розумінні.

Іван Франко традиційну українську родину розглядав як перший й найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошани рідної мови народних звичаїв і традицій.

Родинне виховання, на його думку, має грунтуватися на національному єстві, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. "Виховання народу мусить вирости з традицій - зазначав поет, - з культурного стану того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше се буде даремна трата часу й сил".

У своїм оповіданні "В кузні" Іван Франко так описує той виховний вплив родини і батьківської кузні: "І певно, в ту пору ніхто з них не думав, то та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній радісний настрій лишаться живими і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини, що босий, в одній сорочці сидів в куті коло огнища, і якого дбайливий батько час від часу просив відступити від скачучих іскор. На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. Се вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І досі він не погас".

Дуже прихильно ставилася до родинного виховання Леся Українка. Добре відомий її вислів, що гімназичне виховання "загнічує дитину з малих літ... лише сім'я за належного психологічного клімату в ній і високого авторитету батьків може створити потрібний емоційний фон для навчання, а особливо виховання». Однак як розуміти належний психологічний клімат в родині, за яких умов можливо його забезпечити? Леся Українка відповідала так: лагідність, доброзичливість, вміння поступатися, визнання членами сім'ї прав дитини, взаємна щирість батьків і дітей – такі основні принципи родинного виховання.

Про навчальну потребу педагогічної підготовки батьків у родинному вихованні писав К. Ушинський: «Але батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання – зрозуміло, без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань».

Відомий педагог не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов'язок кожного з них. Найпершим обов’язком  батька сім'ї є виховання громадян корисних для суспільства.

Ушинський висловив багато цікавих думок і з приводу того, як же саме треба виховувати дітей в сім'ї. Він вважав, що батьки обов'язково повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості і нахили. У цьому питанні батькам може допомогти педагогічна література.

Чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей? На це запитання Ушинський відповідає дуже чітко. Тільки поєднуючи розумове, моральне, трудове та естетичне виховання, можна виховати справжню людину.

Ушинський вважав, що батькам необхідно виховувати в своїх дітях із дитинства почуття любові до вітчизни, вірність своєму народові, правдивість, сміливість, щирість, скромність, відвертість, працьовитість, сильну волю.

Софія Русова наполягала, щоб виховання дитини розпочиналося з народження. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо має здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості. Вона стверджує: "Нація народжується коло дитячої колиски. лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні, здатна вирости національно свідома дитина. Найдієвішим засобом виховання в родині Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення, засвоюється нею мораль, історичний досвід народу тощо.

Провідним методом родинного виховання Русова вважає гідний для наслідування приклад батьків, родичів, дорослих і всіх тих, із ким спілкується дитина. Через те, вважає вона, треба, щоб діти в своєму оточенні бачили як найбільше добра і краси.

У родинному вихованні, на думку Русової, великого значення треба надавати розвитку таких видів діяльності як гра, праця, малювання ліпления, співи, танці – адже в них найбільше може виявитися самостійність дитини. Але, підкреслювала вона, в родинному вихованні метою є "не вчити дитину, не давати їй готове знання, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити її цікавість, виховати її почуття, – щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножниць, і коло глини, і коло паперу".

Відомий педагог сучасності М.Г. Стельмахович, один із теоретиків українського родинного виховання, серед усіх напрямів виховання наголошував саме на колосальний потенціал родинного. У підручнику "Українська родинна педагогіка" та в ряді статей він зазначає: "Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського й родичівсько-свояцького впливів на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення  належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків та народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця".

Сухомлинський вважав, то найблагороднішою роботою кожної сім'ї і родини є творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим незрівнянне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дитині самих себе, і від того наскільки свідоме не повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків, Сухомлинський нагадував: "Якщо ви хочете стати неповторною  особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - необов’язково бути видатним письменником чи вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для їхніх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і нестільки джерело радості. Діти - це щастя, створене вашою працею".

Погоджуючись із такими міркуваннями, можна зауважити: створити щастя власними руками, власним інтелектом – це відчути себе людиною. І щоб оволодіти мистецтвом - виховання дітей, зрозуміти секрети виховної практики, слід звернутися до ідеї родинної педагогіки, до народознавчих джерел. Саме українознавство допомагає збагнути, що наш народ, зокрема українська родина, у виховній роботі керувалися тим ідеалом, у якому таїться дух нації, сила національної ідеї – віковічної боротьби за своє існування, право бути вільними на своїй землі.

Українська родина розуміла – виховати дітей на ідеалах вільнолюбства не можна без формування національної свідомості і самосвідомості, любові до рідного народу, відданості Україні. Здавна батьків і дітей об'єднували віра, книжка, пісня, почуття обов'язку перед Вітчизною.

Українську родину характеризували такі чесноти, як товариськість, побратимство, лицарство, спільна праця, піклування про цивілізоване буття кожної особистості, взаємодопомога, спільний обробіток землі, піклування про довкілля. Кожна родина вважала за честь виховати патріота рідної землі, який усвідомлено захищав би Вітчизну від ворога.

Здавна прославляють митців за їх чудові витвори мистецтва, а батьків за добре виховання дітей. Бо безсмертя народу - в дітях. Не випадково кажуть: "Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей, як і від пожежі в будинку, можна вберегтися, не допустивши помилки у їх вихованні".

Як дбайливо хлібороб готує ниву до нового врожаю, так і батьки повинні сіяти зерна добра і любові в душах і серцях своїх дітей.

Особливого значення сімейному вихованню надавав Василь Стефаник.Великий новеліст зумів майстерно підняти завісу таємничості сімейного життя, розкрити психоло-педагогічні аспекти родинного виховання, як добрий, розумний учитель, помічник і порадник.

В. Стефаник був глибоко переконаний, що кожна сім'я повинна будуватись на злагоді й сердечній дружбі між батьками та дітьми, взаєморозумінні, пошані і повазі до старших членів родини. Коли ж у сім'ї наставала розлука, хтось змушений залишити рідну оселю — це було горе, трагедія для сім'ї («Виводили з села», «Стратився», «Новина»).

Майже у кожній новелі Стефаника визначальну роль відведено матері, жінці. Вона — головний будівничий і хранителька домашнього вогнища, її роль у вихованні дітей, веденні домашнього господарства, збереженні сімейних традицій і устоїв — особлива і у більшості випадків вирішальна.

Мати у творах Стефаника сердечна і добра («Кленові листки», «Діточа пригода», «Катруся»), щира і працьовита («Осінь», «Мати»), невтомна і згорьована («Лан», «Святий вечір»), сувора і справедлива («Лесева фамілія», «У корчмі»). Вона прекрасна якоюсь неземною любов'ю до своїх синів, коли проводжає їх до війська («Виводили з села», «Мати»), дає останні в житті поради своїм дітям («Кленові листки»), намагається з останніх сил допомогти хворій дочці («Катруся»).

Доброта аж до самопожертви — визначальна риса Стефаникових матерів. Споконвіку материнська любов і ласка щиро проростали в дитячих душах, щоб потім повернутись до батьків (коли ті будуть старі й немічні) милосердям, підтримкою ї теплотою. Однак, окремі діти швидко забувають своїх батьків, кидають їх напризволяще. Про це з болем читаємо в новелах «Ангел», «Сама-самісінька», «Засідання».

Стефаник вважає, що мати найбільше дбає про те, щоб сімейна нитка не рвалась, щоб діти, будучи далеко від рідної оселі пам'ятали про отчий дім. Мати — єдине, що тягне дітей до рідного порога в дитинстві, молодості, зрілому віці («Вечірня година»).

Мати — хранителька сімейного вогнища, його морального обличчя. Батьки, які заплямували честь родини, не можуть бути прикладом для своїх дітей. Все їм можна вибачити, але зганьблену честь — ніколи («Пістунка», «Гріх», «Мати)». Справжні батьки повинні ставити до своїх дітей однакові вимоги, не шукати один в одного помилок та виставляти їх напоказ перед дітьми («Мамин синок»).

Найтяжче горе для дитини, її майбутнього, коли у неї немає батька і особливо — матері. Не можна без сліз читати рядки новели «Шкільник». Хлопчина-сирота не має долі, майбутнього. Усі його б'ють, штовхають, ненавидять, відвертаються від нього. За хлопця ніхто не заступиться. «Б'ють мене, і добре б'ють, але я терплю. Як нема мами, то мус терпіти.,» — каже хлопчина. Трагедію Гриця Летючого прискорила смерть його дружини. Без неї він став зовсім безпорадним у житті. «Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради без жінки, ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки» («Новина»).

Мати-жінка не тільки сила моральна, але й політична. Стефаник вважає, що у вихованні мають спільно діяти сім'я і держава. Останняповинна захищати інтереси сім'ї, допомагати їй.

 На жаль, польській владі були чужі інтереси народу, майбутнє дітей, молоді. Тому серед жінок зростає соціальна свідомість, вони самі шукають соціального захисту, не миряться із свавіллям місцевих властей, відкрито виступають проти польської влади («Дурні баби», «У нас все свято»).

Образ матері у В.Стефаника виходить із тісних селянських хат. У нього мати — то рідна земля, то бідна і нещасна Україна, яка переживає тяжкі муки із своїм народом. Характерний у цьому плані лист Василя Стефаника до

 К. Гаморака від 8. 06. 1899 р., в якому він писав: «Цілий наш народ лежить тепер у муках, як жінка, що дитину плодить. Треба ті страждання і судороги при рожденню нових форм життя і нових ідеалів витесати на камінних хрестах, бо се наша теперішня доба є великою добою народин».

Однак, якою б гіркою не була доля галицької сім'ї, батьки вселяли своїм дітям віру в кращу долю, привчали не втрачати людяність, доброту, милосердя до батьків, навчали любити працю, свій народ, рідну землю.

Проникливий знавець родинно-побутової культури села, В .Стефаник у багатьох своїх новелах глибоко розкриває соціальне становище різних за структурою сімей. Особливе місце у них займають проблеми різних типів неповних сімей — осиротілої, позашлюбної, сімей, що розпались.

Зневажливе тогочасне ставлення сільської громади до матері і позашлюбної дитини майстерно змальовує В.Стефаник у новелі «Гріх». У багатьох випадках, нерідний батько готовий взяти на себе батьківські обов'язки по утриманню дитини. Але чесна і сильна Касіяниха не може допустити, щоб чоловік зносив її ганьбу, тому покидає село і вирішує виховувати дитину сама.

Збереження сімейної честі — основа основ родинного виховання за Стефаником. Образ матері глибинно віддзеркалює ідеал справедливості і честі, морально-етичні норми сімейних взаємин, що складалися віками.

Великого значення проблемі — сім'я і школа, вихованню дітей у сім'ї надавав А. С. Макаренко. Він написав «Книгу для батьків», прочитав по радіо багато лекцій про виховання дітей у сім'ї, які в 1940 році були опубліковані окремою книгою «Лекції про виховання дітей». « Виховання, зазначав

А. С. Макаренко, є процес соціальний в широкому розумінні цього слова; виховує дитину (добре або погано) все — природа, середовище, явища, речі, але насамперед люди — «з них на першому місці батьки і педагоги».

А. С. Макаренко стверджував, що сім'я повинна бути колективом в якому діти отримують первинне виховання і який, нарівні з установами суспільного виховання, впливає на правильний розвиток і формування особистості дитини. Він стверджував, що тільки в тій сім'ї діти отримають правильне виховання, яка усвідомлює себе частиною суспільства в якій діяльність батьків розглядається як необхідна суспільству справа.

Надаючи великого значення у вихованні дітей розумному батьківському авторитетові, А. С. Макаренко гостро критикував його «фальшиві типи»: «авторитет придушення»—коли батьки б'ють і залякують дітей; «авторитет віддалі» — коли між дітьми і батьками немає нічого спільного; «авторитет чванства» — коли батьки вихваляють себе і недооцінюють інших людей; «авторитет педантизму» — коли батьки — бюрократи і формалісти — все забороняють дітям; «авторитет резонерства» — коли батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями; «авторитет любові» — коли батьки надмірно задобрюють дітей; «авторитет дружби»—коли між батьками і дітьми існує панібратство; «авторитет підкупу» — коли слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків. Усі ці типи «батьківського авторитету»

А. С. Макаренко називав негідними, аморальними, шкідливими. Справжній батьківський авторитет, зазначав він, повинен мати в своїй основі: здорову  сім'ю, громадський обов'язок і честь батьків, їх трудову діяльність, усвідомлення батьками своїх обов'язків, правильне розуміння любові до дітей.

«Книга для батьків» і «Лекції про виховання дітей» А.С.Макаренка є своєрідною енциклопедією сімейного виховання. Серед кола дослідників сімейного і родинного виховання варто відзначити Мирослава Гнатовича Стельмаховича, який по суті наново увів у педагогічний обіг терміни даної теми.

  Педагог висвітлює вироблені впродовж багатьох віків знання, досвід, традиції і звичаї українського народу, зокрема ті, що пов'язані з родинним вихованням. Вчений впроваджує термін "українська фамілістика." Він пише: «українською фамілістикою (лат. ґатіїа — сім'я, рід, родина) називаємо набуті в процесі багатовікової історії розвитку родинного життя, знання і практичний досвід»

Педагогом досліджено національну систему родинного виховання. Він вказує на провідні завдання цього виховання: "завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення."

Дослідник відзначає, що ідеал родинного виховання — здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю. М.Г. Стельмахович досліджує процес виховання та його принципи. Він пише, що "Родинне виховання — процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків. Процес родинного виховання — це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей. Вченим досліджені компоненти родинного виховання, до яких він відносить: мету, завдання, зміст, принципи, методи, прийоми і організаційні форми виховання.

Надаючи виняткового значення родині загалом, М.Г. Стельмахович розумів і згубність впливу на особистість тих батьків, які не виконували своїх громадських обов'язків, нехтували відповідальністю, яка покладає на них батьківство і материнство., Розкриваючи негативні сторони побутування сучасних родин, педагог наголошував на важливості їх духовно-матеріального здоров'я, яке вважав запорукою здоров'я нації, міцності незалежної України.

Педагогічна спадщина М.Г. Стельмаховича про родинне виховання включає в себе і поради: "Чим і як виховувати."

Сьогодні родинне виховання перебуває на новій стадії розвитку. Так у Державній національній програмі "Освіта" одним із пунктів основних шляхів реформування виховання є організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.

 

 

 

 

 

 

.

Головний сенс і мета сімейного життя — виховання дітей. Головна школа виховання дітей — це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.    Сухомлинський В.

 

1.3. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї.

  Із перших днів появи дитини на світ, сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Основними завданнями родинного виховання є:

• виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхіднихекосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

• засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних тра­дицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному ото­ченні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших;

• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних тра­дицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

• виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток гро­мадянської і соціальної відповідальності;

• залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

• включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прек­расне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

• статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прище­плення навичок виховання дітей в сім'ї;

• розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетич­не і фізичне виховання.

Суть родинного виховання визначається його змістом, який включає такі основні напрями:

– тілесне виховання – діяльність батьків, спрямована на зміцнення здоров'я, сили та досягнення правильного фізичного розвитку дітей. Мета тілесного виховання диктується реальними потребами кожної людини бути здоровою, сильною, загартованою, спритною та витривалою для повноцінного власного життя, праці, переборення різних труднощів, оборони рідної землі. Реалізації тілесного виховання сприяє організація батьками здорових умов життя дитини в родині – забезпечення раціонального режиму дня, організація посильної праці, активного дозвілля і відпочинку, рухливих дитячих ігор, виховання навичок особистої гігієни. Родинна педагогіка виділяє дві групи засобів тілесного виховання дитини в родині: 1 – природні – сонце, повітря, вода, харчування, рух і відпочинок, одяг, чистота й охайність; 2 – штучні (спеціальні) – гімнастика, фізкультура та спорт, гартування тіла. Система тілесного виховання передбачає також знання і неухильне дотримання основ домашньої санітарії та особистої гігієни. Застосування народної медицини, зокрема народної педіатрії;

– розумове виховання – цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці. Розумове виховання – процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з людьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя. По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, загадки, перекази, казки, легенди, оповідання, байки тощо. Головне призначення розумового виховання родинна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси. Розумове виховання в родині передбачає також підготовку дітей до школи, допомогу їм в організації домашньої навчальної діяльності, залучення їх до позашкільної навчальної роботи. Чи не головним в розумовому вихованні є пробудження в дитини інтересу до знань;

– духовно-моральне передбачає формування в дитини високої духовності та чистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічного розвитку дитини – свідомості, почуттів, волі, поведінки. В основі традиційної системи духовно-морального виховання дітей в сім'ї лежить антитеза: добро-зло, правда-брехня, милосердя-жорстокість, честь-ганьба, щедрість-скупість, любов-ненависть, мужність-боягузтво, радість-горе тощо. Правильно формують моральну свідомість ті батьки, які дбають, щоб їхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу норми поведінки, моральні заповіді, релігійні заповіді, мовленнєвий етикет. Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формування загальнолюдських та національних вартостей: виховання в дитини гуманізму, милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високої культури поведінки; через засвоєння народної моралі, в основі якої лежать народно-педагогічні традиції народно-родинного виховання: вшанування новонародженої дитини, її батьків, бабусь, хрещених батьків, святкування  родинних свят, вшанування пам'яті загиблих чи померлих родичів, відзначення календарних та обрядових свят тощо. Традиційна українська родинна педагогіка об'єднує у системі духовно-морального розвитку особистості також релігійне виховання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування християнської моралі;

– трудове виховання передбачає використання в родині трудових традицій українського народу через залучення дітей до посильної праці, визначення обов'язків дитини в сім'ї: самообслуговування, догляд за молодшими дітьми, приготування простих страв, виховання уміння накрити на стіл, допомога батькам до свят, спільна праця дітей і батьків, робота в домі, на городі тощо.

– естетичне виховання передбачає формування в дітей естетичних смаків та почуттів через екскурсію в природу, саджання дерев, догляд за квітами, спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвиток дитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядового мистецтва, художньої самодіяльності, організація і проведення з дітьми всіх традиційних родинних свят;

– моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднанні із статевим вихованням. Народна мудрість вчить, що моральна підготовка молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контексті повсякденного життя самої сім’ї ,шляхом безпосереднього прикладу батьків, їх взаємин. Готовити до сімейного життя - значить допомагати підростаючій особистості усвідомити, що люди створені одне для одного. Це має принципове значення, особливо для підліткового десяти-дванадцятирічного віку, коли в хлопців і дівчат починає проявлятися усвідомлений інтерес до протилежної статі. Дошлюбна підготовка в українському родинознавстві зводиться до створення міцної, здорової, щасливої сім'ї, що не знає чвар і розбрату, а тим більше розлучень. На думку академіка Стельмаховича, якщо в домі панує висока моральна атмосфера, то й відпадає потреба в якомусь спеціальному статевому вихованні. Бо непорушною основою нормування правильнихстосунків між статями виступає добре поставлене моральне виховання дітей у сім'ї. На його ж думку, не сторонній лікар-сексолог, а рідний батько повинен передати синові, а мати – дочці знання про особливості чоловічого й жіночого організму, їх гармонії в сімейному, саме в сімейному житті. Статева близькість у взаємному коханні і в рамках сім'ї, шлюб чоловіка та жінки в ім'я спільного щастя, радості мати дітей і виховувати їх посилюють прагнення мати сім'ю, відкидають “статеву несумісність”, пронизують подружнє життя духом життєвого оптимізму, утверджують переконаність в тому, що справжню радість і щастя людини, насолоду статевим життям можна знайти лише у сім'ї.

Зміст, завдання та мета родинного виховання реалізуються в органічній єдності під дією відповідних педагогічних факторів. На думку М.Стельмаховича, "Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки". Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правиль­ний фізичний розвиток дитини. "Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, мо­жуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захис­тимо наших дітей і підлітків від такого страшного во­рога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, нар­команія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поши­рення цих та інших асоціальних явищ набуло такого роз­маху, що нависла смертельна небезпека над самим ге­нофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім.

Духовно-моральне виховання передбачає формуван­ня у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-мораль­ному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки лю­дей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї роз­криває перед дітьми широкий простір для накопичен­ня знань як бази для формування наукового світогля­ду; оволодіння основними розумовими операціями (ана­лізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелекту­альних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ю­тером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізовуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчут­тя і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливо­го ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання сво­го родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімей­ного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, лю­бові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, мате­ринському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подруж­нього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держа­ви. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають не­вдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікав­ляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяль­ністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий грома­дянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Їх слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей із батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення ді­тей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для нав­чальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов із прогулянки — ви­мий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеть­ся про виховання хлопчиків. Проте виконати свої ви­ховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

"Ваша власна поведінка, — писав АМакаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думай­те, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею роз­мовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з ін­шими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини ве­лике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдо­ма ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте по­гано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допо­можуть".

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід поміч­ників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме вони допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уваж­ного ставлення до людей похилого віку. Людяність ви­ховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Зміст, завдання та мета родинного виховання реалізуються в органічній єдності під дією відповідних педагогічних факторів. Хто ці фактори? Хто належить до провідних вихователів дитини?

Пріоритет родинного виховання, порівняно з усіма іншими ланками виховання, незаперечний. Суть його полягає в тому, що сім'я першою бере під свою опіку дитину з моменту її народження, в ранньому дитинстві, у час її найбільшої безпомічності, у віці найінтенсивнішого виховання її характеру, не полишає своєї уваги й тоді, коли вона стане дорослою людиною. Відвідуючи дитячий садок, а потім навчаючись у школі, дитина все одно більшість свого часу проводить в сім'ї, не перестає вона бути її членом і після закінчення школи. Отже, родина належить до перших і найвпливовіших вихователів особистості, особливо якщо сім'я повна, тобто з дітьми, яких, разом живучи, виховують батько і мати.

Одну з головних ролей у становленні дитини як особистості відіграє рідне материнське слово. Дитина почуває себе щасливою, коли росте в колі своїх сестер та батьків, вбирає ласку дідусів і бабусь, доброзичливу увагу родичів, свояків, сусідів. На допомогу батькам у вихованні дітей нерідко приходять в сім'ю няні. А в прикрих випадках, у разі втрати батьків, їх місце займають опікун, вітчим, мачуха, названі батьки. Ефективно виливають на розум, серце, тіло й душу дитини навколишня природа та домашній побут, держава, церква. Кожен із цих вихователів діє по-своєму і заслуговує пильної уваги, але найбільшої уваги заслуговують батьки, адже саме вони становлять основне ядро виховного впливу на дітей у сім'ї.      Із      цього приводу

О.Сухомлинський писав: « Виховує, звичайно, сім'я в цілому - її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них – її коріння і джерело".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Найважливіша частина виховання — формування характеру.

 Я.Д. Ушинський

РОЗДІЛ 2.  Виховання дітей у різних за  структурою родинах.

2.1.Особливості виховання єдиної дитини в родині.

На цей рахунок існує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша: єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитині двоводиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що їй не вистачає брата чи сестри. Батьки, що мають єдину дитину, звичайно приділяють їй надмірну увагу.Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву - тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, - одним словом, носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток її неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами і розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і від інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. Ізцієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саме тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків покажуться їй занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неї набагато важче, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів, усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрами батьківську любов, ігри, кімнату, одяг і їй важко знайти спільну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому співтоваристві. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Батьки волею - неволею виховують егоїста.Для розвитку психіки кожна дитина вимагає простору. Їй потрібна внутрішня і зовнішня воля, вільний діалог із навколишнім світом, щоб їй не підтримувала постійно рука батьків. Дитині не обійтися без забрудненого обличчя, розірваних штанів ібійок.Єдиній дитині часто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні, їй нав'язують роль зразкової дитини. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина перетвориться в розпещену, несамостійну, що переоцінює себе, дитину.Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родині, де росте тільки одна дитина: ніякої винятковості!

2.2.Специфіка виховання в багатодітнійродині.

Специфіка виховання в багатодітній родині потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми. Із одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння миритися з недоліками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодших, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють  до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках - тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, яким і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.

2.3.Виховання дитини в неповнійродині.

Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть, коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання. Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років. Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність, розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюджених помилок - надмірна опіка матері над сином. Питання про структуру родини - питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо. Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву  і тим не ставити дітей у скрутне становище

2.4. Типи сімей педагогічно занедбаних дітей.

 Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатиний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО— 34 роки — в чотири рази. Разом із великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують із аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей й погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей із дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31%, у тому числі серед неповних сімей —44, сімей із однією дитиною — 53, з двома— 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так звних педагогічно занедбаних дітей, із погляду педагогіки можна на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють в сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тільки  разом  з батьками , спільними зусиллями ,

вчителі  можуть  дати  дітям  велике  людське  щастя .

 В. А.  Сухомлинський  

РОЗДІЛ 3.  Співдружність школи і сім’ї –настійна вимога сьогодення.

3.1. Шляхи оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості  школяра.

Співдружність школи з сім’єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об’єктивна необхідність взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості  школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов’язаний із безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Відомий філософ Гельвецій відзначав, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім’ї. Якщо вона зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.

Школа і сім’я - два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості треба зазначити, що без єдності зусиль із сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її всебічний розвиток: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Сім’я - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків, дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища.

Із сім’ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.

Мета дослідження полягає у визначенні шляхів оптимізації співпраці сім’ї і школи у розвитку особистості школяра. Адже розвиток особистості – це процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.

Він має різні форми і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. А позитивний влив середовища (у нашому випадку це сімейне і шкільне ) на формування особистості здійснюється лише в тому випадку, коли вона здатна сприймати його як орієнтир у своїй життєдіяльності.

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків із дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. Із огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до шкільної діяльності дітей

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра.

Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної  школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно пам’ятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що не настільки виховує сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Як відомо, здоровою і щасливою дитина може вирости тільки у дружній і щасливій сім’ї, де панує любов і взаєморозуміння. Провідна роль у родинному вихованні належить, звичайно, батькам та рідній (материнській) мові. Як стверджував М.Стельмахович: „На формування світогляду й поведінки дітей та молоді великий вплив мають також дідусі й бабусі, брати й сестри як взаємовихователі, няні з народу, родичі, свояки, куми, ровесники, дитячі й молодіжні громадські об’єднання, церква”. Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім'ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут із молоком матері закладаються основи становленняособистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань  школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання  дітей.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто, мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Отже, зрозуміло, що в умовах сім’ї дітей виховують не лише батько й мати, але й інші члени сім’ї. Тому що, сім’я як первинний колектив суспільства в цілому впливає на формування і розвиток дітей.

Мистецтво виховання полягає в тому, щоб розвивати в особистості готовність до розв’язання внутрішніх чи зовнішніх конфліктів, стійкість до навіювання та до зовнішніх негативних чинників. Адже моральні риси характеру особистості виховуються в конкретних актах поведінки, діях вчинках. Наприклад, така риса характеру, як почуття обов’язку, спочатку виявляється щодо близьких людей. А в подальшому вона поступово узагальнюється, переноситься в нові життєві ситуації, стає стійкою рисою характеру, яка спрямовує поведінку.

Вчені надають великого значення такому засобу розвитку характеру, як наслідування. Про це мають завжди пам’ятати дорослі – батьки, вихователі, вчителі, які хочуть того чи ні, але виступають для дітей взірцями поведінки. Батькам також важливо використовувати виховний вплив на дітей через літературних героїв, персонажів кінофільмів, постаті видатних діячів науки, техніки, культури.

Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сім’ї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, із ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сім’ї і школи, батьків і учителів.

Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження – це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.

Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. У силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.

Ось чому поведінка батьків – це основний вирішальних засіб виховання дітей в сім’ї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, а самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків.

Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої.

Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими і різносторонніми знаннями. Без неї не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.

Набуті у процесі навчання і праці знання, органічно пов’язані з почуттями і стають основою формування особистості. Розвивати інтелект дитини неможливо поза її цілеспрямованою діяльністю, якою у шкільному віці є навчання і праця.

Велику роль у розвитку особистості відіграє праця. У процесі трудової діяльності учні краще засвоюють те, що не суперечить їхнім переконанням, має особистісне і суспільне значення.

Як підкреслював Г.С.Костюк, зв’язок виховання і навчання з працею, з життям є одним із основних джерел формування в учнів повноцінної особистості.

Одним із шляхів оптимізації взаємодії двох провідних інституцій виховання є підвищення провідної ролі школи у розвитку особистості  школяра. Це сприятиме озброєнню учнів глибоким багажем знань, виробленню практичних навиків та вмінь.

Проте школа – не єдине місце, де виховується і навчається молоде покоління. Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза її стінами, і насамперед – у сім’ї. На яку височінь не була б піднесена навчальна справа в нашій країні, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання і навчання молодого покоління.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчителі і батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально - творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії сім’ї і школи в організації навчально-виховного процесу.

Оптимізація взаємодії школи і сім’ї – необхідна умова успішного виховання і навчання дітей. Там, де вчителі і батьки виступають єдиним фронтом, там звичайно краще поставлена навчально-виховна робота школи і правильно організовано виховання дітей у сім’ї.

Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добро, відрізнити його від злого, негідного. Джерелом людського життя є родина. Із прадавніх часів люди усвідомлювали значущість родини для всебічного розвитку особистості.

Концепції виховної роботи стверджують: "Нам потрібно виховати особистість дійову, з високою громадянською свідомістю почуттям національної гідності, інтелектуальну, творчу, благородну, фізично здорову, естетично повноцінну, працелюбну, порядну, гуманну" .

Великий педагог К.Д. Ушинський писав, що слід зробити неможливим таке проводження часу, коли людина залишається без роботи в руках, без думок в голові, оскільки саме в цей час псується голова, серце, моральність.

Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. У сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. „Саме в сім'ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя” .

Проблема взаємодії школи і сім’ї, на наш погляд, належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежність педагогічних явищ і процесів у наші дні дедалі ускладнюється, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім'ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляються недостатньо ефективними. Аналогічні проблеми стоять і перед сім'єю. Тому що всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються і у сім'ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів. Формування правильних взаємин і розвиток особистості залежить, насамперед, від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення.

Взаємини школи із сім’ями учнів регламентуються, насамперед, державними документами. У Законі України "Про освіту" вказано на основі права і обов'язків батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього закону називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу. Без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів.

Успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи школи і сім’ї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з учителями. Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сім’ї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.

1..2. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

— приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

— обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;

— захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. Із цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Сьогодні в Україні немає системи цілеспрямованої підготовки до усвідомленого батьківства. Батьківська освіта стає необхідною і набуває практики в нашому суспільстві, а це кардинально змінює вимоги до змісту, форм і методів сучасних закладів освіти. У роботі з сучасними батьками більшість традиційних форм педагогічної просвіти (лекції, доповіді, загальні консультації тощо) є малоефективними. У сучасних умовах координацію виховних дій сім’ї покладено на освітній заклад і від того, як організована і реалізована робота з батьками учнів, значною мірою залежить успішність процесу навчання і виховання дітей. Важливим завданням є широке залучення батьків, усіх дорослих членів сім’ї до співпраці з педагогічним колективом, до активної участі в житті навчального закладу, класу. Основну роботу з батьками сучасний освітній заклад проводить через батьківські об’єднання, які мають різні назви – університети педагогічних знань, батьківські комітети, лекторії, конгреси, асоціації, асамблеї, президії, комісії, клуби, позакласний педагогічний всеобуч. Кожен із них має свій план, положення, напрями діяльності. Університети педагогічних знань, які об’єднують кілька документів, створюються за сприяння відділів освіти на рівні районів, піклувальних рад закладів освіти і рад шкіл та працюють на громадських засадах. Факультети охоплюють батьків дітей певних вікових груп: молодшого, середнього, старшого шкільного віку. До роботи в університетах залучаються провідні педагоги, психологи, медики, юристи, соціологи та інші фахівці. Найбільш доцільною формою педагогічного всеобучу батьків вважається позакласна, за якої вчитель відходить від традиційного монологу (лекції, бесіди), поєднує індивідуальну роботу з групами батьків, педагогічне спілкування з окремими членами сім’ї, широко залучає психолого-педагогічне консультування членів сімей із питань навчання і виховання дітей, тестування й анкетування батьків і дітей, тренінгів, практикумів, рольових ігор тощо, спрямованих на встановлення в сім’ях міцних морально-етичних зв’язків між дорослими і дітьми, атмосфери взаєморозуміння, співробітництва, емоційної співпричетності один до одного.

Існує велике розмаїття організаційних форм роботи з батьками у сучасних освітніх закладах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Їх можна класифікувати таким чином, як:

– колективні: лекції, конференції (з обміну досвіду родинного виховання, з обговорення педагогічної літератури, періодичної преси з питань сімейного виховання), диспути, дискусії, “круглі столи”, вечори запитань і відповідей, дні взаємних претензій, дні відкритих дверей, кінолекторії, інформаційні стенди;

– індивідуальні та групові: консультації з проблем родинно-сімейного виховання, бесіди, відвідування сімей, листування, індивідуальні дні, зустрічі з батьками, педагогічні доручення батькам;

– диференційовані: вечори сімейних традицій, виставки (“Світ захоплень нашої сім’ї», “Кулінарні вироби членів сім’ї”) декоративно-прикладної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет (“Дозвілля родини”, “Говорять професії батьків”, “Моя сім’я”, “Спорт у родині”); конкурси, зустрічі поколінь, дискусійні клуби, відкриті уроки, проблемні мости тощо .

На значну увагу заслуговує створення консультативних пунктівіз питань виховання дітей та підлітків. Такі пункти доцільно організовувати при школах із залученням до роботи в них педагогічних кадрів вищої кваліфікації, шкільних психологів, працівників правоохоронних органів, соціальних педагогів, лікарів, дієтологів та інших спеціалістів, від яких батьки могли б отримати компетентні консультації з питань, що їх хвилюють.

Батьківські читання – дуже своєрідна форма роботи з батьками, що дає їм можливість не тільки слухати лекції педагогів, але й самостійно вивчати літературу з проблеми. Батьківські читання допомагають багатьом сучасним батькам переглянути свої погляди на виховання, познайомитися з традиціями виховання дітей в інших родинах, по-іншому подивитися на свою дитину і своє ставлення до неї. У ході батьківських читань можна формувати батьківську культуру, кругозір у межах певної проблеми.

Батьківськівечори – форма роботи, яка чудово згуртовує батьківський колектив: такі вечори проводяться в класі один-два рази на рік у присутності дітей або без них; це свято спілкування з батьками друзів дитини, свято спогадів власного дитинства й дитинства своєї дитини; це пошук відповідей на запитання, які ставить перед батьками життя. Батьківський вечір – це нагода класному керівникові знайти однодумців і помічників у вихованні дітей і формуванні дитячого колективу .

В останні роки в роботі з підвищення педагогічної культури батьків застосовуються найрізноманітніші форми, які базуються на активних та інтерактивних методах, сучасних технологіях і покликані сприяти не лише підвищенню виховної функції сім'ї, а передовсім поліпшенню внутрішньої сімейної атмосфери. Кожна форма спілкування з батьками має певні цілі й завдання. Систематичне використання у роботі з батьками різноманітних форм веде до акцентування уваги батьків на проблеми дітей, отриманню необхідного мінімуму знань, отже, підвищенню педагогічної культури. За прийомами і методами, що використовуються у роботі з батьками їх можна поділити на : традиційні та інноваційні.        

3.3. Традиційні форми роботи

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок із усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету:

-загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня,

- допомога в організації режиму,

- обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання,

- залучення батьків до участі в роботі школи,

- вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін.

 Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, із самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть із ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. Із самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. У сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають із позитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, розробити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

 Головна мета – показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання.

День відкритих дверей для батьків у школі. Головна мета – показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання.

 Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять

- батьківські збори,

-лекції,

- консультації,

- екскурсії по школі,

- організовують виставки,

-вечори,

-читацькіконференції трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін.

 В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування.

- Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об’єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного світогляду

Підготовка  до зборів залежить від змісту і форми їх проведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; забезпечує явку батьків на збори. Крім добре оформлених оголошень у школі, у місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запрошення додому, їх оформляють самі учні.

У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи інших причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школяр.

 

 

- Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.  Їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.

Вихованню дітей та зацікавленню до виховання батьків сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем

Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактом із учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо.

- Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків із проблемами виховання дітей різних вікових груп.

- Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

- Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад із актуальних для батьків питань.

- Листування. Періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальне ставлення до виконання доручення, а також можна повідомлення про певні його труднощі, запрошення на зустріч.

- Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій і семінарів.

- Тематичні конференції з обміну досвідом виховання дітей (на всіх рівнях). Така форма викликає заслужений інтерес, привертає увагу батьківського і педагогічної громадськості, діячів науки та культури, представників громадських організацій.

- Презентації досвіду сімейного виховання в засобах масової інформації мають на меті залучення батьків до висловлювання власних думок із питання виховання дітей, обміну досвідом виховання у сім’ї. 

- Диспут, дискусія - обмін думками з проблем виховання - одна з цікавих для батьків форм підвищення педагогічної культури. Вона дозволяє включити їх до обговорення найважливіших проблем, сприяє формуванню вміння всебічно аналізувати факти і явища, спираючись на свій досвід, стимулює активне педагогічне мислення.

- Зустрічібатьківськоїгромадськості з адміністрацієюшколи, вчителямидоцільнопроводитищорічно. Педагоги знайомлятьбатьківіз вимогами до організаціїроботи з предмету, вислуховуютьпобажаннябатьків. У процесіспільногообговоренняможливоскладанняпрограмдій, перспективних планів.

Дляуспішноговихованняпідростаючоговажливо, щобйогооточувалаатмосфераповагидо моральнихнормповедінки, щобдітибачилинетерпиместавленнябатьківдопоганого, аморального, бачили, щоувиховномупроцесівшколі, крімпедагогів, берутьучастьбатьки, громадськіорганізації, правоохоронніорганитаіншідержавніустанови.

Школамаєможливістьзалучатидовиховноїроботизучнямиїхбатьків, окремізякихможутькеруватироботоюгуртківзаінтересами, аджесередних є людирізнихспеціальностей, абовзятишефствонадучнями, яківиявляютьособливийінтересдопевнихгалузейзнань, чибутинаставникамипедагогічнозанедбанихучнів. Батькиможутьбратиучастьупроведеннізучнямиекскурсій, обладнаннішколи, допомогивпрофорієнтаційнійроботі, укерівництвіроботоюучнівськихбригадізремонтуобладнанняприладівінаочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківських зборах класу пропонують  анкету:

-«Чим би Ви могли допомогти школі?

-.Яку позакласну виховну роботу Ви хотіли б вести в школі?

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети.Починаючи працювати з батьками учнів, класний керівник виявляє найактивніших, серед яких намічає кандидатів до класного гуртка, яких визначає громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторські здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять дітей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник знайомить із типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Обирають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи:

- педагогізацію батьків,

- культурно-масову,

- спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету.

Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог повинен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, свого колективу.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) виконує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

- Індивідуальна робота, групові форми взаємодії педагогів і батьків. Особливо важливою формою є діяльність батьківського комітету. Таке партнерство  батьківського активудає можливість успішно вирішувати спільні завдання.

 - Ознайомлення батьків із психолого-педагогічною літературою, передбачає відбір і надання батькам відповідно до проблем, які їх хвилюють. Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут, який  не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки,  а й дає можливість налагоджувати тісний контактіз учителями, створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім

- усні журнали,

- прес-конференції,

-зустрічі “за круглим столом”,

- батьківські ознайомлення з педагогічною літературою,

- перегляд фільмів на педагогічні теми,

- вечори сімейних традицій,

- виставки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій,

- випуск тематичних газет.

 Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань.

3.4.. Інноваційні та інтерактивні форми роботи з батьками у сучасному освітньому закладі

Поряд із традиційними формами роботи у своїй практиці ми використовуємо інноваційні (нові, засновані на використанні досягнень науки і передового досвіду).

 До нетрадиційних належать:

-педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах);

- дерево родоводу (зустрічі поколінь);

-у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами);

- родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання);

 -народна світлиця (звернення до народних традицій);

- день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей);       

-вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку,

- ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині);

-дискусійний клуб;

-клуб послідовників сім'ї Нікітіних;

- клуб «Сімейних традицій»;

-сімейна скринька (з досвіду родинного виховання);

-аукціон ідей сімейної педагогіки;

-батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій);

- батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені та ін.);

- азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів);

-дні довіри (консультації різних фахівців);

-сімейні свята в класі (спільні святкуванняднів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта — читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і телепередачі.

 Більшість інноваційних форм за своїм змістом є інтерактивними, так як передбачають активну взаємодію, участь батьків у педагогічному діалозі (рух, спілкування, висування ідей, обмін досвідом, практичну діяльність).

Інтерактивна форма роботи з батьками — це форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови спілкування та навчання батьків, за яких кожен учасник відчуває свою успішність, інтелектуальну спромож­ність, є рівноправним, рівнозначним суб'єктом. Варто зазначити, що організація інтерактивного навчання батьків передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації., його думок над іншими. Під час інтерактивного навчання батьки навчаються бути демократичними, спілкуватися з іншими, критично мислити, приймати продумані рішення.

Доцільно наголосити, що досить продуктивною інтерактивною формою роботи з батьками є робота в групах.

Роботу в групах варто організовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного обговорення. Залежно від змісту та мети педагогізації батьківської громадськості можливі різні варі­анти організації роботи груп. 

Форми інтерактивної роботи з батьками

Пометун О.І., Пироженко Л.В. у науково-методичному посібнику «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання» пропонують такі форми інтерактивної роботи, як:

«Діалог»

Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

Створюється 5—6 робочих груп і група експертів. Робочі групи отримують 5—10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. Занотовується кінцевий варіант. 

«Синтез думок»

Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об'єднання в групи і виконання завдання учасники не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, із чим не погоджуються. Опрацьовані результати передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним варіантом, роблять загальний звіт, який обговорює весь колектив.

«Спільний проект»

Має таку саму мету об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних сторін. По завершенні роботи кожна група звітує і записує на дошці певні положення. В результаті з відповідей представників груп складається спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

«Коло ідей»

Метою «Кола ідей» є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учасників до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з кількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась. Продовжуючи по колу, вчитель запитує всі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію. 

 

«Акваріум»

Варіант навчання, що є формою діяльності учасників у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, якщо учасники вже мають добрі навички роботи в групах.

Організація роботи з батьками.

Учитель  об'єднує батьків у групи по 4—6 осіб і пропонує їм ознайомитися із завданням.

Одна з груп сідає в центрі приміщення. Це необхідно для того, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню.

Ця група отримує завдання для проведення групової дискусії, сформульоване приблизно так:

— прочитайте завдання вголос;

— обговоріть його в групі;

— за 3—5 хвилин дійдіть спільного рішення або підсумуйте дискусію.

Поки діюча група займає місце в центрі, вчитель  знайомить решту учасників із завданням і нагадує правила дискусії у малих групах. Кожній групі пропонується вголос протягом 3—5 хвилин обговорити можливі варіанти розв'язання проблемної ситуації. Учасники, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обговорення.

По закінченні відведеного для дискусії часу, група повертається на свої місця, а вчитель (психолог) ставить до всіх такі запитання:

— Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

— Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

— Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

На таку бесіду відводиться не більше 2—3 хвилини. Після цього місце в «Акваріумі» займає друга група й обговорює наступну ситуацію.

Наприкінці вчитель  повинен обговорити з учасниками хід групової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення таких навичок.

Варто зазначити, що до інтерактивних форм роботи з батьками також можна віднести: батьківські тренінги, ринги, читання, вечори, родинні свята, фестивалі тощо. 

Батьківський тренінг – це активна форма роботи з батьками, які хочуть змінити своє ставлення до поведінки дитини, взаємодіяти з нею, зробити це спілкування більш відкритим і довірливим. У ході тренінгу групове спілкування, співробітництво (кооперація) учасників спрямовуються на розв'язання різноманітних особистісних проблем, зміну внутрішніх (негативних, неадекватних) установок, розширення знань і формування досвіду позитивного ставлення до самого себе та до оточуючих, насамперед, дітей. Під зміною внутрішніх установок розуміється особистісний перехід до нових можливостей, нової ідентичності, який відбувається, коли індивід не може діяти на наявному в нього рівні і змушений «відмовитись від колишніх цінностей і принципів, колишніх способів існування й шукати нових, раніше невідомих і незнаних, але таких, які дозволяють вижити у важкій ситуації та перейти до нового, більш ефективного способу функціонування».

Мета тренінгових занять - формування в батьків особистісних новоутворень, покликаних забезпечити належну реалізацію ними виховної функції як важливого чинника соціального розвитку дітей старшого шкільного віку.

Тренінгові заняття передбачають розв'язання сукупності завдань:

•виявлення й опрацювання проблем, які мають батьки у вихованні дітей;

•розширення наявного в них досвіду побудови внутрішньосімейних взаємин із дітьми на основі прийняття нових моделей поведінки та відносин;

•формування прагнення до підвищення педагогічної культури через соціальну просвіту та самоосвіту.

Загальні правила проведення тренінгових занять:

•надання учасникам допомоги, а не оцінювання їх діяльності;

•усіляке заохочування батьків до пошуку адекватних, морально зумовлених рішень, а не нав'язування їм готових моделей поведінки;

•ставлення до учасників на засадах співробітництва, коли кожний із них відчуває, що його поважають і цінують, а не маніпулюють ним, примушуючи обирати певний вид дій;

•забезпечення атмосфери комфорту (вільне висловлювання думок, ідей, здійснення дій і вчинків);

•запропоновані вправи не є алгоритмом, а моментом «переживання» досвіду певної поведінки.

У батьківських тренінгах повинні брати участь обоє батьків. Від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують на себе довго чекати. Тренінг проводиться з групою, що складається з 12–15 осіб. Батьківські тренінги будуть успішними, якщо всі батьки активно братимуть в них участь і регулярно їх відвідувати. Щоб тренінг був результативним, він повинен включати в себе 5–8 занять. Батьківський тренінг проводиться, як правило, психологом школи, що дає можливість батькам тимчасово відчути себе дитиною, пережити емоційноще раз дитячі враження.  

Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків та формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання вибирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки.

Інша частина аудиторії в полеміку не вступає, а лише підтримує думку родин оплесками. Експертами в батьківських рингах виступають учні класу, визначаючи, яка родина у відповідях на запитання була найбільш близька до їх правильного трактування .

Особливо ретельно спланованого індивідуального підходу потребує робота збагатодітними, неповними та неблагополучними сім’ями. Якщо в школі одночасно навчається троє і більше дітей однієї сім’ї, то батькам складно відвідувати і всі батьківські класні збори, і заняття позакласного педагогічного всеобучу. Можливо, більш вдалими формами роботи стануть заняття загальношкільного педагогічного всеобучу, листування з класним керівником, відвідування консультативних пунктів. Дуже часто такі сім’ї є членами релігійних об’єднань, від яких отримують моральну і матеріальну підтримку. Школа повинна стати багатодітним сім’ям надійною опорою та партнером, активно пропагувати весь позитивний досвід виховання в них.

Будь-яка зустріч із батьками стане для класного керівника та адміністрації школи більш ефективною, якщо за результатами зустрічі, давати батькам «у руки» друковані матеріали малої форми: буклети, правила, поради, які стануть методичним порадником у вихованні їх дитини, алгоритмом дій або ж матеріалом для роздумів і самооцінки .

Робота з батьками і сім’ями учнів – один із найважливіших напрямів діяльності сучасного вчителя й одночасно одна з “найважчих” ланок у його практичній діяльності. У зв’язку з цим значно зростає актуальність підготовки вчителів, класних керівників до проведення роботи з батьками, організації їх педагогічного всеобучу. Проблема знаходить вирішення за умови створення безпосередньо в освітніх закладах навчального семінару для педагогічних працівників “Як організувати педагогічний всеобуч батьків у сучасному закладі освіти”. Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім’ї, інших родичів, які мають відношення до виховання дитини. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

 Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить,

але щоб вони шляхом правильного виховання

зробилися хорошими – це в нашій владі.

Плутарх

 

Тема сімейного виховання – пріоритетна у формуванні особистості, оскільки кожна сім’я, зокрема молода, незалежно від свого соціального статусу, етнічної належності та педагогічної освіченості батьків постає перед питанням: “Що і як робити, щоб виростити свою дитину здоровою, розумною, чуйною, зрештою, щасливою.  Щоб кваліфіковано розібратися в причинах труднощів виховання в сім’ї, потрібно, на нашу думку, по-перше, сімейне виховання вивчати як комплексну проблему особистості, її життя, а отже, і тих умов, за яких вона відбувається, і, по-друге, сприймати саме поняття “сімейне виховання” не тільки як просту суму його чинників – категорії сім’ї і категорії виховання, а і як їх синтез. Лише за такого ґрунтовного наукового підходу можна мати цілісне уявлення про справжній стан виховного процесу в сучасній сім’ї, вивчати дитину як особистість в її взаєминах із навколишнім світом, моделювати сімейне середовищі і створити повноцінну теорію сімейного виховання.

Потреба такого комплексного підходу до розв’язання проблем сімейного виховання зумовлена передусім зміною пріоритетів формуванні особистості, пошуками механізмів поліпшенні виховання дитини в родині та оновлення суспільства на ґрунті національних та загальнолюдських цінностей.

На формування виховної функції сім’ї впливає і територіальна розмежованість сімейних колективів, підвищена мобільність молоді у сфері професійних та побутових інтересів, дозвілля. Усе це призводить до зниження соціального контролю й впливу батьківської родини.

Значні зміни спостерігаються і в ієрархії сучасної системи батьківських цінностей: на перше місце у вихованні дитини висуваються прагматичність, раціоналізм та прагнення до успіху. Часто саме батьки подають дітям приклади агресивності, вважаючи її надзвичайно важливою якістю, яка допоможе утвердитися в майбутньому самостійному житті. Водночас такі особистісні якості, як доброта, вміння співчувати й допомагати іншим, набувають у вихованні меншого значення.

   На наш погляд, для сучасного сімейного виховання характерне також суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини.

Нині сучасні батьки мають багато педагогічних проблем. Найбільші серед них такі: батьки не мають єдиної чіткої стратегії виховання дитини, недооцінюють етап шкільного віку в розвитку особистості, не розуміють його самоцінності та унікальності, вони недостатньо готові до виконання виховної функції через обмежені знання вікової педагогіки, психології та фізіології. Це позначається на вмінні спілкуватися з дітьми, здатності прогнозувати виховний процес і його наслідки. До окремих педагогічних проблем ми відносимо: вміння батьків використовувати методи сімейного виховання, адекватні віку, розвитку й здоров’ю дитини; особистісну поведінку батьків, не завжди педагогічно доцільну та спровоковану нею особистісну поведінку дітей; вплив засобів масової інформації та індустрії розваг на формування особистості дитини. В основі цих проблем лежить не сформованість педагогічної культури батьків, брак кваліфікованої допомоги їм з боку фахівців.

Складні педагогічні проблеми та невміння знаходити правильні рішення у виховних ситуаціях, на нашу думку, призводять до численних батьківських помилок. Серед них: авторитарний стиль виховання, егоїзм, хвалькуватість та нескромність, упередження, “маятникоподібне” виховання, маніпулювання почуттями дитини.

Ознакою нинішнього часу є те, що в системі стимулюючих методів сімейного виховання майже немає орієнтації на очікувану радість та громадську думку. Найпоширенішими серед них є заборона, застереження, заохочення, нагорода, похвала, навіювання й і покарання.

На стан сучасного виховання дітей у родині впливають різні чинники. Виховний тісно пов’язаний з усіма сферами життєдіяльності людини і на різних рівнях взаємодії та інтеграції створює різні умови для становлення особистості. Якою вона буде – турбота не тільки батьків, а й суспільства. Ця проблема комплексна й потребує комплексного розв’язання, тож слід уже сьогодні виявити максимум уваги до сім’ї та її виховних проблем – завтра це може обернутися невиправною бідою.

    Ми вважаємо, що резюмувати коротко рекомендації запобігання батьківським помилкам, подані в методичній роботі можна так:

— треба прагнути до правильного виховання, щоб потім не довелося займатися перевихованням, бо це набагато важче;

— необхідно мати перед собою точну мету і програму виховної роботи;

— треба ставити найсуворіші вимоги до своєї власної поведінки;

— не слід покладатися ні на які рецепти й фокуси. Треба бути серйозним, простим і щирим;

— не треба розраховувати на велику витрату часу, треба вміти керувати дитиною, а не оберігати її від життя;

— головне у виховній роботі полягає в організації життя сім’ї з пильним урахуванням дрібниць;

— щоб гармонійно виховати дітей, батьки, дотримуючись норм народної педагогіки, на нашу думку, самі повинні розвивати в собі доброчинні цінності, власними вчинками формувати те, що хотіли б бачити у своїх дітях. Ніщо так глибоко не переконує, як особистий приклад батьків і стиль взаємин між членами родини.

Пріорітетним напрямом роботи школи має стати формування в батьків педагогічної культури – неперервної, багатоступеневої підготовки їх до виконання виховних функцій в сім’ї. Головнимоб’єктом педагогічної культури є дитина — її розвиток, освіта, виховання, соціальний  та правовий захист і підтримка її гідності. Щоб батьки могли грамотно виховувати дітей, необхідно підвищувати їх рівень педагогічної культури.

  При цьому співробітництво сім’ї і школи необхідно здійснювати, керуючись критеріями: спрямованістю і адресністю, оперативним зворотнім зв’язком із батьківською громадою, індивідуалізацією педагогічного впливу.

  Перш, ніж планувати роботу педагогічного батьківського всеобучу педагог повинен дослідити та визначити рівень педагогічної культури батьків класу. Саме виходячи з такої діагностики можна визначитися у якому обсязі, з яких питань батьки потребують допомоги. Таке дослідження визначить спектр типу сімей із педагогічно занедбаними дітьми. Саме такі сім’ї повинні стати основним об’єктом роботи класного керівника з питання педагогічної освіти батьків. Методи дослідження класний керівник визначає сам, виходячи з умов, у яких він працює, особливостей складу батьків, віку учнів, власних уподобань тощо. Серед методів дослідження рівнів педагогічної культури можуть бути використані методи: спостереження, бесіда, тестування, анкетування, ділові ігри, аналіз дитячих малюнків про сім'ю, аналіз дитячих творів про сім'ю, тощо.

  Здійснюючи педагогічне дослідження сімей визначають такі рівні педагогічної культури: високий, середній і низький. Низький рівень педагогічної культури, як правило, формується у сім’ях, які виховують педагогічно занедбаних дітей. До таких типів сімей відносяться:педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні, антипедагогічні сім’ї. Середній та низький рівень педагогічної культури, як правило, мають сім’ї, дебатьки займаються бізнесом або молоді сім’ї, які мають мінімальний шлюбний вік та першу дитину у сім’ї.

Тому у роботі сучасного освітнього закладу з батьками істотне значення має спрямування педагогічної самоосвіти батьків, стимулювання прагнення і вміння поповнювати свої педагогічні знання.

Традиційні та нетрадиційні форми взаємодії сучасного освітнього закладу з батьками учнів ставлять одну загальну мету – зробити щасливою підростаючу особистість, яка входить у сучасне культурне життя. Кожна форма спілкування педагога з батьками має певні цілі й завдання. Систематичне використання у роботи з батьками різноманітних форм націлює увагу батьків на проблеми дітей, отримання необхідного мінімуму знань, отже, підвищення педагогічної культури. Неформальний підхід до організації та проведення цих форм спілкування (використання інноваційних, інтерактивних форм роботи) активізує залучення батьків до педагогічного зростання, взаємодії із навчальним закладом.

  Отже, можна визначити  такі основні напрями роботи з батьками учнів, з метою підвищення рівня їх педагогічної культури: вивчення сімей учнів, педагогічна просвіта батьків, забезпечення участі батьків у життєдіяльності класного колективу, педагогічне управління діяльності батьківського комітету класу, інформування про хід, результативність  навчання, виховання та розвиток учнів. Основні рекомендованіформи роботи з батьками можна класифікувати за слідуючими ознаками:

1)за кількістю суб’єктів взаємодії:

• індивідуальні (бесіди, консультації, відвідування вдома, анкети, тести, пам’ятки);
• групові (консультації з психологом, логопедом, соціальним педагогом, лікарем, організація роботи батьківського комітету);
• колективні (батьківські збори, круглі столи, дні відчинених дверей, тренінги, лекції, конференції, свята, конкурси, вікторини).

2) за появою у «педагогічному часі», рівнем активності участі учасників взаємодії:

• традиційні ( збори, лекції, бесіди, відвідування сімей, консультації)
• інноваційні та інтерактивні ( педагогічні десанти, тренінги, батьківські ринги, дні довір’я, сімейні скриньки, аукціони педагогічних ідей).

Слід наголосити, що формування тільки теоретичних педагогічних знань у батьків є недостатнім для здійснення ними виховних функцій у сім’ї.  Необхідно здійснювати  «педагогічну рефлексію», що містить у собі вміння батьків аналізувати власну виховну діяльність, критично її оцінювати, знаходити причини своїх педагогічних помилок, неефективності використовуваних методів, добирати відповідні форми, методи і прийоми доцільні та ефективні у відповідній педагогічній ситуації.

Таким чином, сім’я, маючи необхідний рівень педагогічної культури, разом із школою створює той важливий комплекс факторів виховного впливу, який визначає ефективність навчально-виховного процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, -

 № 7-8, С. 27-31.

Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. Науково – методичний збірник. – К., 1998, - 204 с.

Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН. 1996.

Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994 – 191 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

Гнатюк В.М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи. – К.: Оріон, 1998. – 120с.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.

Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім'ї // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 31.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. –К.: Вища школа, 1993. – 320 с.

Каюков В. Духовні ідеали сім'ї - першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 34-37.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608 с.

Купина Н.М. Погляд на сучасну сім’ю. Освітянин, 2002. - № 1. – С. 20-22.

Макаренко А.С. Книга для батьків. - К., 1987.

Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти, - К., 1999. – 350 с.

Нові технології виховання. Відп. Ред. С.В. Кириленко. – К., 1995. – 156 с.

Постовий В.Г. та ін. Сім’я і родинне виховання.: Концепція. \\ Рідна школа. – 1996. - № 11-12.

Практикум з педагогіки. За ред. О.А. Дубасенюк та А.В. Іванченка. – К.: ІСДО, 1996. – 432 с.

Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти, 1998. - № 2, С.21-23.

Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель, 1998. - № 6, С.52-55.

Стельмахович М.Г., Червінська І. Етнопедагогічні основи української національної школи-родини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 37-39.

Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. - К.: Радянська школа, 1985. - 312 с.

Стельмахович М. Г. Новітні перспективи сімейного виховання // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 23-25.

Стельмахович М. Г. Школа і педагогіка в умовах становлення української держави // Рідна школа, 1996. - № 5-6, С. 12-18.

Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – 179 с.

Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

Сухомлинський В.О. Мікроклімат вашого дому. \ Вибр. Твори в 5-ти томах. – Т.5. – К., 1977.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \ Вибр. Твори. В 5-ти томах. – Т-5. – К., 1977.

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія. 2000. – 542 с.

Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. – Тернопіль: Діалог, 1992. – 29 с.

Яценко Т. О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. - № 3, С.148-15Інтернет ресурси:

Всеукраїнська газета «Справи Сімейні» http://familytimes.com.ua/

Освітній портал «Класна оцінка» http://klasnaocinka.com.ua

Всеукраїнський освітній портал http://osvita.ua/

 

 ДОДАТКИ

Пплан роботи з батьками

Строк проведення	Найменування справ
Вересень	1. Батьківські збори «Давайте познайомимось». 2. Анкетування батьків. 3. Вибори батьківської ради та планування її діяльності. 4. Формування картотеки родин учнів
Жовтень	1. Відвідування родин учнів. 2. Збори батьків та учнів із планування спільної діяльності «Наші загальні справи». 3. День відкритих дверей. Екскурсія по навчальних кабінетах школи «Знайомимося з нашими вчителями». 4. Педагогічна консультація для батьків «Як допомогти дитині добре вчитись»
Листопад	1. Аналіз навчальної роботи за I чверть. Лист батькам про досягнення дітей у різних видах діяльності. 2. Лекція психолога «Пізнавальні процеси особистості й умови її розвитку». 3. Відвідування родин учнів. 4. Індивідуальні педагогічні доручення окремим батькам з підготовки до обміну досвідом на батьківських зборах на тему «Пізнавальні ігри в родині»
Грудень	1. Батьківські збори «Розвиток пізнавальних інтересів дітей у родині». 2. Виставка для батьків та учнів «Ми - люди творчі». 3. Колективна творча справа «Готуємось до Нового року»
Січень	1. Відвідування родин учнів. 2. Творчий звіт учнів перед батьками за підсумками II чверті. 3. Лижна прогулянка за місто разом із батьками.
Лютий	1. Тематична консультація для батьків хлопчиків «У родині росте син». 2. КВК дітей і батьків
Березень	1. Свято мам і бабусь. 2. Тематична консультація для батьків «У родині росте дочка». 3. Спільне формування програми гуртка для дівчаток «Дівиці-майстрині» (ведуть мами). 4. Відвідування родин учнів
Квітень	1. Створення екрана успішності учнів. 2. Виставка кращих робіт учнів, зошитів, щоденників. 3. Лекція «Традиції сімейного читання». 4. Огляд літератури для батьків «Домашня бібліотека»
Травень	1. Анкета для батьків «Плани на літо». 2. Збори батьків та учнів «Підсумки року». 3. Підготовка листів подяки. 4. Концерт для батьків
Червень	1. Одноденний похід учнів і батьків «Визначні пам'ятки рідного краю».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНКЕТИ ТА ТЕСТИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Анкета "Як ви оцінюєте свої педагогічні здібності?"

І. Чи вважаєте ви, що достатньо володієте основами педагогіки?

А. Володію.

Б. Не володію.

В. Не можу відповісти.

2. Чи повинні ви вивчати основи педагогіки?

А. Обов'язково.

Б. Не обов'язково.

В. Не задумувався.

3. Чи задовольняє вас робота класного керівника вашої дитина?

А. Задовольняє.

Б. Не задовольняє.

В. Не можу відповісти.

4 В яких заходах разом з дітьми ви брали участь?

А. В організації екскурсій.

Б. В організації вечорів.

В. У проведенні виховних годин.

Г. В інших заходах.

5. Чи хочете ви, щоб ваша дитина мала ту ж професію, що й ви? А. Хотів би. Б. Не хотів би. В. Не можу відповісти.

6. Хто, на ваш погляд, має на ваших дітей вирішальний вплив?

А. Мати.

Б. Батько.

В. Учитель.

Г. Товариші.

Д. Не можу відповісти.

7 Де після 9-го класу ваша дитина буде навчатись?

А. В ПТУ.

Б. У технікумі.

В. У школі.

8. Чи діляться з вами своїми планами та думками ваші діти?

А. Завжди. Б. Не завжди. В. Не довіряють. Г. Не можу відповісти.

9. Як ви проводите спільно з дітьми вільний час?

А. Відвідуєте кіно, театр. Б. Читаєте і обговорюєте молодіжну пресу. В. Займаєтесь спортом. Г. Просто гуляєте.

Анкета "Зміст і методика виховання школярів у сім'ї""

1 Яким чином ви виховуєте у дітей повагу до старших.?

2. Як організовуєте статеве виховання дітей в сім'ї?

3. Чи розповідаєте ви своїм дітям про охорону природи?

4. Чи виховуєте ви у своїх дітей культуру мови і мовлення?

5. Як ви виховуєте у дітей самокритичне і вимогливе ставлення

6. Яким чином формуєте у дітей єдність переконань і поведінка

7. Чим ви керуєтесь у вихованні дітей: емоціями чи розумом?

8. Що ви робите для того, щоб діти поважали вас?

 

Анкета «Батьки як вихователі»

1. Чи можна вважати благополучною сім'ю, в якій вихованням займається лише хтось один із батьків?

2. Скільки часу протягом тижня ви проводите разом з дитиною? ;

3. Які традиції вашої сім'ї?

4. Оцініть традиційні взаємини у вашій сім'ї, стосунки між і дітьми?

5. Як позначається на дітях дефіцит батьківської любові?

6. Чи часто ви спілкуєтеся зі своїми дітьми?

7. Чи зважаєте ви на смаки та уподобання своїх дітей?

8. Як змінюєте ви стиль стосунків із дітьми в міру їх підростань

19. Чи користуєтесь ви у дітей авторитетом? Як ви утверджує авторитет?

Анкета "Чи знаєте ви своїх дітей?"

1. Чим особливо цікавиться ваша дитина?

2 Який улюблений предмет вашої дитини?

3. Хто є улюбленим вчителем вашої дитини?

4. Яку останню книгу прочитала ваша дитина?

5. В які ігри любить грати ваша дитина?

6. Де виконує домашні завдання ваша дитина?

7. З ким із учнів з класу дружить ваша дитина? Що знаєте ви про її друзів?

8. Де, коли і як проводить свій час разом із друзями ваша дитині занять у школі?

9. Які клуби, гуртки, секції відвідує ваша дитина?

10. Які телепередачі любить ваша дитина?

11. Як ви можете допомогти своїй дитині у навчанні?

Анкета "Як ви забезпечуєте умови для навчання дітей удома?"

І Як ви організовуєте процес виконання домашнього завдання своїми

2 Чи є у вас у квартирі куток для учня?

3 Як ви контролюєте виконання домашнього завдання своїми дітьми? 4. Чи звертаються до вас діти за допомогою при виконанні домашніх лань? У чому виявляється ця допомога?

5 Чи є у вашій домашній бібліотеці улюблені книжки ваших дітей?

6. Які журнали, газети ви виписуєте чи купуєте для своєї дитини?

7. З якими труднощами в організації праці учнів ви зустрічаєтесь? Як і долаєте?

8. Чи аналізуєте ви разом із дитиною причини виникнення у неї труднощів у її навчанні? Чи допомагаєте їх долати?

9. Як використовуєте методи заохочення і покарання для стимулювання і навчання дітей?

Анкета "Чи достатньо ви цікавитеся своїми дітьми?"

1. Чим цікавиться ваша дитина?

2. В якому віці вона навчилась читати і писати?

3. Якому заняттю надає перевагу?

4. Як часто дитина ставить вам запитання?

5. На які теми любить фантазувати ваша дитина?

6. Чи можете ви навести приклад вирішення вашою дитиною якихось проблем?

7. Чи звертається до вас ваша дитина за допомогою при виконанні зобов’язань та вирішенні проблем?

8. Чи вважаєте Ви, що у вашої дитини є особливі здібності до певного ' діяльності? У чому вони проявляються?

9. Коли саме було виявлено ці здібності?

Анкета "Як ви співпрацюєте із педагогічним колективом школи, у якій навчається ваша дитина?"

1 Яку інформацію ви хотіли б отримати на батьківських зборах?

2- Які питання виховання вас особливо хвилюють?

3- Яку пресу ви читаєте?

4. Чим ви можете допомогти класному керівнику в роботі з учнями?

 

На що слід звернути особливу увагу вчителю в роботі з вашою дитиною.

Тест "Перевіримо, які ми батьки"

1. Чи допомагаєте ви вранці дітям одягатися?

2. Чи домагаєтесь ви того, щоб ваша дитина завжди була вдягнена бездоганно?

3. Чи тримаєте ви дитину за руку, переходячи через дорогу?

4. Чи часто ви повторюєте: "Ось виростеш великий, як тато '?

5. Чи переконуєте дитину в тому, що вона повинна бути кращою однолітків?

6. Чи дозволяєте ви собі в присутності дитини критикувати її вихователів і вчителів?

7. Чи втручаєтеся ви в дитячі суперечки і конфлікти.?

8. Чи використовуєте в розмові з дитиною таке порівняння, як "А от -| в дитинстві ."?

9. Чи вимагаєте, щоб дитина завжди повідомляла вас, чим зайнята І ким дружить?

10. Відчуваючи недовір'я до інших батьків, чи пропонуєте ви своїм | тям не ходити в гості до друзів і товаришів, а запрошувати їх до себе?

Відповідати на запитання слід: "так", "ні", "інколи". За кожну відповідь "так" - 3 бали, "ні" - 1 бал, "інколи" - 2 бали.

Від 10 до 15 балів. Вам відомо, що не можна виховувати дитину за допомогою заборон, не можна зловживати опікою, настановами та моралізуванням. Ви правильно сприймаєте факт дорослішання сина чи доньки,! більше того, ви допомагаєте їм у становленні самостійності, прагнучи, вони зберегли довір'я до вас.

Від 16 до 23 балів. Вам важко, але ви допускаєте, що ваша донька має в житті власну стежку, що вона може бути не згідна з вами. Ви (| жди згідні з учителями, і тому із ними у вас не виникає взаєморозуміння. Вам важко жити з думкою, що ваша дитина росте і дорослішає, що її| залежність від батьків зменшується. Дайте їй трохи більше волі - це конче потрібно і вам, і їй.

Від 24 до ЗО балів. Вам не вдалося налагодити належні стосунки учителями, ні з друзями та однолітками вашого сина чи доньки. у надмірній, хворобливій любові до своєї дитини. Ви живете викликаючи у неї роздратування, у ній для вас - весь сенс життя. Навряд чи це сприяє виховані дитини, налагодженню нею контактів з людьми, що її оточують, неодмінно слід змінити стиль поведінки, відмовитися від ланцюгів, в кували власну дитину. Ви переконаєтеся, наскільки легше стане вам у вас вивільниться час, і ви зможете більше уваги приділити чоловікові

 

АНКЕТА ДЛЯ УЧНІВ “Сімейні відносини”.

1. Ким на сьогодні є для вас батьки?

Наставниками.

Опікунами.

Друзями.

Авторитетом.

Просто люблячими людьми.

2. Чи вважаєте ви за необхідне допомагати батькам?

Так, зокрема і грошима.

Так, але тільки своєю працею.

Ні, вони самі успішно вирішують свої проблеми.

3. Виділіть твердження, яке найбільше відповідає вашій думці про вашу родину?

Це місце, де допомагають вирішувати мої проблеми, де я обговорюю найболючіші питання.

Це дім, де я мешкаю і виконую певні побутові обов’язки.

Це оточення, яке я змушений терпіти.

4.Чи є у вас рідні брати чи сестри?

Так.

Ні.

5.    Як ви оцінюєте матеріальний стан вашої сім’ї порівняно з іншими?

Значно вищий від середнього.

Вищий від середнього.

Середній.

Нижчий від середнього.

Значно нижчий від середнього.

6. Якби ви могли вибирати, який із варіантів співжиття з батьками найбільше б вас задовольнив?

Жити окремо і самостійно.

Жити окремо, коли матиму свою сім’ю,

Жити разом, сім’ями.

Жити окремо, але бажано поряд.

Анкета «Дім – родина – сім’я».

1.Чи любиш ти свій дім, домашню атмосферу ( так, ні, не завжди)

2.Чи задоволені батьки твоїми навчальними справами( завжди, інколи, ніколи)

3.Чи цікавляться батьки твоїми взаєминами з друзями, класом ( завжди, інколи, ніколи; більше мама, більше тато, ніколи)

4. Які стосунки між батьками( дружні, недружні, конфліктні, не хочу говорити, інші).

5.Які стосунки в тебе з батьками ( дуже добрі, довірливі, напружені, конфліктні).

6.Чи подобається тобі в колі твоїх батьків( так, ні, інколи, не дуже)

7. чи ділишся ти зі своїми батьками, проблемами, радощами, невдачами( так, ні, інколи).

8.Чи розуміють тебе батьки  ( так, частково, інколи).

9.Чи хотів би ти виховувати своїх дітей, як тебе виховують твої батьки ( так, ні, частково, з певними змінами)

10.Які члени сім’ї користуються в тебе незаперечним авторитетом( батьки, тато, мама, дід,   баба, сестра, брат, інші)/

11.Кому в сім’ї належить вирішальний голос ( тато, мама, 50 на 50, дід, баба, інше)

12. Чи дають тобі кишенькові гроші( так, ні , інше)?

13. Чи є в сім’ї власні традиції? Напиши які саме.

 

Тест  «Чи хороший ви батько (мати)».

На запитання цього тесту можна відповісти «так», «ні», «не знаю».

1.     На деякі вчинки підлітка ви часто реагуєте «вибухом», а потім шкодуєте про це.

2.     Інколи ви вдаєтеся до допомоги чи поради інших осіб, коли не знаєте, як реагувати на поведінку вашої дитини.

3.     Ваші інтуїція і досвід – найкращі порадники у вихованні дитини.

4.     Інколи вам трапляється довірити підлітку таємницю, які ви нікому іншому не розповіли б.

5.     Вас ображає негативна думка про власну дитину інших людей.

6.     Вам трапляється просити в підлітка пробачення за свою поведінку.

7.     Ви вважаєте, що дитина не повинна мати таємниць від батьків.

8.     ви помічаєте між своїм характером і характером дитини відмінності, які інколи радують вас.

9.     Ви надто сильно переживаєте неприємності або невдачі своєї дитини.

10.   Ви можете втриматися від купівлі якоїсь речі для підлітка   (навіть коли маєте гроші), бо знаєте, що їх у нього вистачає.

11.   Ви вважаєте, що до певного віку найкращий виховний аргумент для дитини – фізичне покарання.

12.   Ваша дитина саме така, про яку ви мріяли.

13.   Ваша дитина завдає вам більше клопоту, а ніж радості.

14.   Інколи вам здається, що підліток учить вас нових думок і поведінки.

15.   У вас конфлікти із власною дитиною.

Підрахунок результатів.

За кожну відповідь «так» на запитання 2,4,6,8,10,12,14, а  також «ні» на запитання 1,3,5,7,9,11,13,15, - одержуєте по 10 балів. Підрахуйте одержане.   

100 – 150 балів.  У вас великі здібності до правильного розуміння власної дитини. Ваші погляди й судження – вірні союзники у вирішенні різних проблем виховання. Якщо це на практиці супроводжується такою відкритою поведінкою, сповненою терпимості, вас можна визнати прикладом, гідним наслідування. Для ідеалу вам не вистачає одного невеличкого кроку. Ним може стати думка вашої власної дитини.

5- - 90 балів. Ви стоїте на правильному шляху до кращого розуміння власної дитини. Свої тимчасові труднощі або проблеми з ним ви можете вирішити, починаючи з себе. І не намагайтеся виправляти себе браком часу або вдачею своєї дитини. Є кілька проблем, на які ви маєте вплив, тому намагайтеся це використати. І не забувайте, що розуміти – це завжди означає сприймати. Не тільки дитину, а й власну особистість також.

0 – 49 балів. Можна більше співчувати вашій дитині, ніж вам, бо вона не потрапила до батька – доброго друга і провідника на важкому шляху здобуття життєвого досвіду. Але ще не все втрачено. Якщо ви справді щось хочете зробити для своєї дитини, спробуйте! Може знайдете когось, хто вам у цьому допоможе. Це не буде легко, а згодом обернеться вдячністю і вдалим життям вашої дитини.

Батьківський всеобуч  на тему:«Умови успішного виховання в сім'ї, поради батькам»

Мета: допомогти батькам у виборі правильних методів виховання дітей у сім'ї  та дати поради щодо безпеки дітей.

Частина перша:

Умови успішного виховання.

Сім'я міцний та дружній колектив

Добрі сімейні взаємини не виключають розбіжностей думок, суперечок. Але в дружній сім'ї їх розв'язують без роздратувань, приниження людської гідності, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку один одного, цінуватимуть авторитет батька і матері.

Здоровий сімейний мікроклімат

Сім'я – це невичерпне джерельце народної підготовки, практична школа духовності дитини. Якщо в сім'ї здоровий мікроклімат то діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі патріотизму і високої духовності, вони люблять та поважають Батьківщину, вони культурні та чемні, шанують батька та матір.

Довір'я у вихованні

Це означає – надання самостійності. Якщо дитина бачить, що дорослі вірять в його сили, чесність і доброту, порядність, вірять в те що він зможе перебороти труднощі в навчанні, виправити поведінку, то це довіра вселяє в нього впевненість в своїх силах, окриляє, породжує бажання стати кращим. Дитина буде намагатись і обов'язково виправдає вашу довіру, і буде прагнути потішити вас новими досягненнями.

Ставлення до найстарших членів родини

Нерідко в сім'ях з легкої руки деяких молодих батьків вкорінюється зневажливе ставлення до думок, порад дідусів і бабусь.а вони ж пройшли великий життєвий шлях, багато чого доброгозробили для вас. Чи хотіли б ви щоб ваші онуки ставились до вас таким же чином як ваші діти до них?

Єдність вимог усіх дорослих до у ставленні до дітей

Головне правило – ні за яких обставин не допускати в сім'ї різних дій щодо дитини, неузгоджених методів та впливів. Один сварить, інший жаліє. В результаті не маємо ніякого результату окрім величезної образи на «кривдника». З нашої вини маленька дитина часто вирішуєтакі проблеми, які їй не під силу біль того таким чином ми травмуємо свідомість дитини.

Граматика дисциплін:

1) Перше й безумовне правило – ніякого насилля! Тілесні покарання неприпустимі!

2) Подавайте добрі приклади!

3) Проявляйте наполегливість!

4) Проявляйте сталість!

5) Чітко визначайте межі дозволерного!

6) Вводьте в «уроки дисципліни» гру!

7) Убезпечте оселю!

8) Осуджуйте не дитину, а її вчинки!

9) Не читайте довгих нотацій!

Як ставитися до скарг дітей:

1) Дитина потребує уваги дорослих.

2) Скарга – є сигналом того, що дитина відчуває дискомфорт часом фізичний, а здебільшого духовний, конфліктний, з чого малеча не можесама виборсатись.

3) У скарзі відбивається негативне переживання дитини ( тривога, обурення) і прагнення поділитись ним з дорослими.

4) Скарга дитини дорослому своєрідний прояв її прагнення спілкуватись з ним, гостре бажання розповісти про свої труднощі й незгоди у сфері взаємин із іншими людьми.

5) Скаржачись дитина шукає співчуття і співпереживання, то обминати увагою її звертання довас аж ніяк не можна. Часом можна просто пригорнути малечу, щоб припинити її плач, діти насправді сумуютьза вашою ласкою. А ще можна організувати взаємодіюзоднолітками. Усе це допоможе дитині оволодіти нормами взаємин з іншими людьми.

5.2. Поради і закони організації сімейного виховання школярів.

На сьогоднішній день, з урахуванням певних проблем, які виникають при вихованням дітей в сім’ї, школи беруть активну участь у розробці рекомендацій для батьків з метою попередити виникнення цих проблем. Тут наведено приклад рекомендацій розроблених однією з українських шкіл.

 

Десять “Золотих правил” для батьків .

1. Не марнуйте часу дитини.

У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Отже, подбайте, щоб життя дитини не було нудним, одноманітним, безрадісним. Створивши сприятливе середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку.

1. 1.                  Формуйте самоповагу.

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборів друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості. Вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків, приязне ставлення до оточуючих, зовнішня привабливість (одяг, манери), можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, вчителів), висока самооцінка, достатній запас слів, вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала “телеманом”.

Сидіння перед телевізором гальмує у дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування. “Телемани” швидше реагують, але миттєва реакція, позбавлення осмислення не завжди корисне.

5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що – погано, а й закріплювати гарні навички. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Навчити дитину шанувати сім’ю.

Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте про гарне оточення.

Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким дружать ваші діти, поцікавтесь репутацією школи, до якої вони ходять.

8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в сім’ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

9. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

10. Не робіть за дітей те, що вони мажуть зробити самі.

Нехай вони все перепробують, нехай вчаться на власних помилках, звикають робити щось для інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.

 

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів.

1. Пам’ятайте, що навчання – один з найважливіших видів праці і що розумові сили і можливості дітей неоднакові.

2. Не потрібно вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, до чого він здібний та як розвинути його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвиткові учня, якщо воно вимагає від нього механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дії.

4. Будьте милосердні до своїх дітей. Най простіший метод виховання, що не потребує ні часу, ні розуму – побити дитину і цим образити її, озлобити або й зламати. Відмовтесь від опіки, крику, насилля й наказового тону.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу і самостійність дитини в навчанні та всіх її справах.

6. Пам’ятайте, що орієнтовна тривалість виконання домашнього завдання: 1-й клас – до 1 год; 2-й клас – до 1,5 год; 3-4 класи – до 2 год; 5-6 класи – до 2,5 год; в 7-му класі – до 3 год; 8-11-і класи – до 4 годин.

7. Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина отримає не таку оцінку, якої вам бажалося б, за виконану роботу. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а по-друге, це не остання оцінка.

8. Дайте дитині пережити радість успіху в навчанні.

9. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля й тримають її три Атланти: спадковість, спосіб життя й середовища. Організуйте правильний режим життя, харчування, навчання й відпочинку дітей.

10. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть малопомітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуйте для цього слова схвалення, поцілунки, різні види матеріального і морального заохочення.

11. Перевіряйте  домашнє завдання. Вашими оцінками мають бути такі: “я задоволена”, “незадоволена”, можна додати “дуже”.

Загальні поради щодо вашої поведінки:

1) Не кричіть на дитину.

2) Дайте дитині час перебудуватися.

3) Ваші накази дитині щодо того, як їй чинити, мають бути короткими, змістовними.

4) Перш ніж звертатись до сина чи доньки, переконайтесь, що вас чують.

5) Ставтесь до проблеми серйозно.

6) Дотримуйтесь режиму.

7) Уникайте усього, що відвертає увагу.

8) Не напружуйтесь, виховання має бути спокійним і природним, усьому свій час.

Частина друга:

Поради батькам у складних життєвих ситуаціях

Якщо ви опинилися у складному фінансовому становищі, вам погрожують, то переховуючись, не беріть дитину з собою, залиште її у дитячому будинку під іншим прізвищем.

Залишаючи дитину на вулиці, домовтесь із кимось із сусідів щоб приглянули за нею.

Вибираючи місце для ігор дитини, використовуйте місця, віддалені від шоссе, або спеціально обладнані майданчики.

Переходячи дорогу, обов'язково користуйтесь переходами та дотримуйтесь правил безпеки дорожнього руху.

Не перевозьте дитину на санках через дорогу, тримайте її за руку.

Не дозволяйте дитині ховатись за машиною, що стоїть,чи доставати з під неї іграшки, нехай вона звернеться за допомогою до вас.

Навчіть дітей правил безпеки у ліфті,поясніть, що може статись коли іх не виконувати.

Якщо ваша дитина ще не достатнь самостійна щоб користуватись ліфтом, супроводжуйте її або попросіть ходити сходами.

У жодному разі не дозволяйте дитині їздити в ліфті з сторонніми людьми.

При перших же розповідях дитини про незнайомих людей, які пропонували їй щось, поговоріть із іншими батьками і установіть спільний догляд за дітьми, коли вони гуляють.

Не залишайте на видних місцях таблетки та інші ліки.

Якщо у домі зберігається вогнепальна зброя, ховайте не тільки її, а й патрони.

Якщо ваша дитина несподівано щезла з двору обшукайте горища та підвали.

 

10 "золотих правил" виховання щасливих дітей

1.Стимулюйте інтелект дитини.

Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини. Тому - не гайте часу. Пізніше це зробити набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.

Висока самооцінка додає сміливості братися за нове, ризикувати і навіть зазнавши невдачі, все-таки перемагати. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати , що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:

• щира любов до батьків дає відчуття захищеності;

• приязне ставлення до навколишніх, не лише до близьких і рідних;

• зовнішня привабливість: одяг, манери;

• можливість спостерігати правильне соціальне спілкування: поведінка батьків, вчителів, ровесників.

• Висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі;

• Мати хоча б середній запас слів, вміти підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

5. Виховуйте відповідальність і порядність.

Не лише повсякчас пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

6. Навчіть дитину шанувати сім’ю.

Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя . Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу"і "треба".

Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це,насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

7. У кожної дитини має бути гарний друг.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні орієнтири й поведінку. Батьки спрямовують і зміцнюють цю дружбу та дбають про якнайширше коло знайомств із ровесниками з благополучних сімей.

8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги:дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

9. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, заповніть їх життя цікавими і корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху . Нехай вчаться долати труднощі.

10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Поради  батькам:

- більше семи враз поспіль – це вже лекція;

- спілкуючись із підлітками пам’ятайте: ваша розмова має бути діалогом;

- наберіться терпіння, не перебивайте, не  перебивайте , не тягніть із нього слова, не закінчуйте за нього речення;

- спілкування із підлітком нагадує підтримання спортивної форми: воно потребує постійної практики;

-  спілкуючись із підлітком, поверніться до нього обличчям, дивіться в очі;  якщо це з якихось причин неможливо, ввічливо вибачтесь, як перед дорослим. Будьте впевнені, що він запам’ятає таку манеру і поважатиме своїх співбесідників;

- ви роздратовані …  Охолоньте, перш ніж почнете розмову;

- пам’ятайте, розмова віч – на – віч підвищують ваші шанси почути дуже цікаві одкровення;

- ставте тільки обдумані запитання. Майте на увазі, що запитання, яке починається зі слів «А чому ти …», як правило викликає бажання захищатися, особливо у підлітка;

- обов’язково розказуйте підлітку про себе, про свої справи, проблеми. Поцікавтеся його думкою щодо них;

- увечері згадайте що – небудь , що мало відбутися сьогодні в житті підлітка – контрольна, неприємна зустріч і запитайте , як  вони пройшли;

- не заважайте підлітку відчувати те, що він відчуває. Навіть, якщо вам незрозуміло, чому він такий засмучений, не намагайтеся заспокоїти його.

- закрийте газету, вимкніть телевізор, телефон. Відкладіть усі свої справи і думки « на потім» і зосередьтеся на підлітку, коли він із вами розмовляє;

- намагайтеся під час серйозних розмов із підлітком не виправляти його вимову, граматику і  лексику. Дійдіть до суті того , про що він веде мову;

- якщо до вас звертаються: «Мамо( тату), знаєш що? «, сядьте зручніше і запитайте : «Що?».

Пам’ятка.  Чого неможна робити, спілкуючись із підлітком.

1.      Застосовувати насилля, крики і глузування.

2.      Застосовувати епітети, які б принижували його гідність.

3.      Ображатись і демонстративно не розмовляти з підлітком цілими днями.

4.      Ігнорувати його думки щодо власного здоров’я, планів на майбутнє, дозвілля, кишенькових грошей.

Пам’ятайте, перш ніж сваритися з підлітком, потрібно визначитися, чого ви насправді прагнете: виплеснути свої негативні емоції чи вирішити проблему. Караючи підлітка у такий спосіб, ви не перемагаєте його, а, навпаки визнаєте свою поразку як вихователя. І не забувайте слова В.Сухомлинського: «Якщо ви хочете, аби підліток прийшов до вас за допомогою, відкрив вам свою душу, - бережіть саме ті куточки душі, дотик до яких він сприймає особливо хворобливо».

Рекомендації батькам :

1.      1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки і педагоги.

Учити жити – це значить передати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько і вчитель.

1.      2. Виховання починається із дня народження.

Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, - це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

1.      У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.

Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім¢я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім¢я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

1.      Турбота батька і матері про здорову сім¢ю.

Справжня мудрість вихователя – батька, матері – в умінні дати дитині щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище.

5. Сімя – це первинний колектив українського суспільства.

Чи почуває дитина, що блага її життя – наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці й турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека – виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті потреби, а все інше – другорядне. Є  лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.

6.Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини – велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.Поради батькам дітей середнього шкільного віку

Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначайте коло їх обов’язків.

Учітьпідлітка:

•        цінувати дружбу, поважати суспільну думку;

•        правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;

•        порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

Виховуйте:

•        витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі;

•        чесність, правдивість, уміння відстоювати честь свою, родини, колективу тощо.

Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

1.      Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

2.      Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй “Доброго ранку!” і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

3.      Коли дитина повертається зі школи, запитайте: “Що сьогодні було цікавого?”.

4.      Намагайтесь, щоб дитина була прив’язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: “А все-таки, як добре вдома!”

5.      Ваша дитина принесла бали за семестр. Знайдіть за що її похвалити.

6.      Постійно говоріть дитині: “Ти гарний, але не кращий за інших”.

7.      Скажіть дитині: “Не будь чепуруном – у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою – у класі таких не люблять. Будь  просто акуратним”.

8.      Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратованість відразу проходить.

9.      Коли дитина виходить з будинку, обов’язково проведіть її до дверей і скажіть: “Не квапся, будь обережний”.

10.    Коли син чи дочка повертається зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилися.

Поради для мам

Любіть своє дитя, але не балуйте , не губіть його.

Виховуйте вдячність у дитини. Якщо немає зворотної любові на вашу самовідданість – вважайте, що діти тільки споживають вашу любов.

Будьте другом дітей, але не приятелем. Будьте поруч із дітьми. Будьте доброю.

Учіть дітей думати не про речі, а про справу.

Поради для тат

У дітей, які не знають, що їм робити в години дозвілля, уражається і голова, і серце, і моральність. Допоможіть своїм дітям вибирати корисне заняття. “Не судіть дитину за знаннями, судіть її за стараннями, моральними якостями, апелюйте не тільки до розуму, а насамперед до серця дитини. Учіть дитину людяності – тоді вона полюбить працю, навчіться бути старанною”.

“Не можна зводити духовний світ маленької людини до навчання. Якщо ми прагнутимемо до того, щоб усі сили душі дитини були поглинені уроками, її життя стане нестерпним. Вона повинна бути не тільки школярем, а насамперед людиною з багатогранними інтересами, запитами,  прагненнями” (В.А. Сухомлинський).

Піклуйтеся про те, щоб дитяче серце не озлоблювалося, не стало холодним, байдужим, жорстоким унаслідок виховання ременем, потиличником, стусанами.

Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я. Ремінь убиває в дитячому серці чутливість.

Уникайте ставити дитину в становище, коли та змушена оборонятися лінощами.

Говоріть із дитиною так, щоб не залишалося ніяких сумнівів у тому, що ви керуєтесь турботою, занепокоєнням, а не бажанням відмежуватися від неї чи скривдити, образити.

Будьте справедливі й чесні зі своїми дітьми.

Не забувайте поділитися зі своїми  дітьми удачами і прикрощами на роботі – і вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

Навчіть сина чи дочку вважати, що іграшковий автомобіль із поламаним колесом, ведмедик із відірваною лапою страждають від болю так само, як поранене пташеня: це  виховує чуйність і доброту.

Враховуйте основні методи виховання: переконання, вправи, стимулювання. Не забувайте підвищувати свою педагогічну майстерність виховання, читайте статті про виховання.

 

Рекомендації щодо подолання конфлікту

Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в даній ситуації, проаналізуйте: які глибинні проблеми або потреби тривожать дитину?

Намагайтесь прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його очима: що він може думати про дану ситуацію?

Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини:  що ви могли зробити такого, чого б ваші діти не зрозуміли?

Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.

Поміркуйте над    тим, як ненав’язливо запропонувати обговорення реальних причин конфлікту.

Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї турботу.

Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини. Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати її.

Спробуйте поділитися з дитиною своїми турботами про виникнення  конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати свою увагу на її вирішенні. Недоцільно припускати  взаємних звинувачень і роздратувань з приводу того, що сталося раніше в стосунках між дорослими та дітьми.

Із метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

4. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

7. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

9. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рішень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди¬тини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

 

ЛЕКЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Роль родини у розвитку моральних якостей підлітка

Майже в кожному суспільстві метою освіти є допомога учням стати відповідальними громадянами країни і громадськими діячами, здатними бути прикладом для молодого покоління.

Важливою частиною процесу виховання і самовиховання громадської зрілості, становлення особистості відповідального громадянина своєї країни є наявність добре розвиненого почуття моральних та етичних цінностей.

Наявність сильних моральних устоїв чи їх відсутність може істотно вплинути на суспільство. Наприклад, римська цивілізація виникла на основі позитивних моральних цінностей, що стало передумовою для великих досягнень. Більшість учених вважає, що причиною занепаду Римської імперії стала втрата моральних устоїв в останні роки існування римського суспільства. Оскільки дедалі менше було римлян з міцними моральними устоями, то римське суспільство руйнувалося з середини. Дещо подібне трапилося і в нашій країні.

Щоб розібратися в питанні правильного вибору моральної життєвої основи, треба спробувати відповісти на три ключових запитання: що таке моральний спосіб життя; звідки нам відомо, що правильно, а що ні; як вести більш моральний спосіб життя. При цьому обґрунтування відповідей на кожне запитання краще за все давати з християнських позицій. Адже християни вірять у те, що саме духовність є основою етичних і моральних принципів як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Якщо існує мораль, то й існують критерії, за якими судять про добро і зло і які є однаковими для всіх народів, часів, країн. Є єдина загальнолюдська мораль.

Об’єктивною основою моральності є доброта. Існують також об’єктивні критерії добра і зла. Скажімо, егоїзм, ненависть, гноблення людини людиною завжди вважалися злом, а милосердя, любов і справедливість — добром.

Життя свідчить, що жити за моральними принципами дуже важко, практично неможливо. Чому? Де причина наших проблем? Чому людям важко виробити в собі сталість моральної поведінки?

Багато людей можуть сказати, що оскільки ніхто не може добитися моральної досконалості, то чому б нам не визнати того, що справді людина припускається помилок, і тут вже нічого не вдієш, і годі хвилюватися з цього приводу.

Існує кілька причин, чому ми не повинні ігнорувати бездуховність, аморальність і миритися з моральним падінням. У більшості випадків аморальність одних людей ображає інших. Якщо ви крадете, то хтось втрачає, якщо ви егоїст, чи схиляєтесь перед багатством, то швидше за все інші люди від цього страждають. По-друге, більшість людей все-таки прагнуть до високих моральних принципів. Існує щось таке всередині нас, що нам говорить: «Так було б чудово, якби люди наслідували високу мораль». По-третє, в кожного з нас жевріє надія, що кожен може стати доброчесним.

Вихованість — уміння поводитися в товаристві, чемність, ввічливість. Так визначено це поняття в «Азбуці моралі». Філософські і психологічні слова в словниках не дають визначень такого широкого поняття, як вихованість. Але значну увагу цьому питанню приділяють філософи, літератори, психологи. Понад два століття тому англійський філософ-матеріаліст Джон Локк писав: «У погано вихованій людині сміливість стає педантизмом, дотепність — блюзнірством, простота — неотесаністю, добродушність— улесливістю. Хороші якості душі — істотне багатство душі, але тільки вихованість стає для них оправою».

Золоте почуття міри, виховане з дитинства, допоможе в різних ситуаціях: воно допоможе не бути занадто балакучим і не мовчати цілий вечір в гостях; не бути нудотно улесливим і надмірно сухим у спілкуванні; не турбувати інших через дрібниці.

 

Орієнтовна програма вивчення сім'ї.

1. Склад сім'ї:

•      повна/неповна;

•      віковий склад;

•      професії членів сім'ї;

•      освітній, культурний рівень членів сім'ї;

•      громадське обличчя членів сім'ї;

•      моральне обличчя членів сім'ї.

2. Виховна діяльність сім'ї:

•      виховні позиції батьків;

•      участь членів сім'ї у вихованні підлітків.

3. Регулярна діяльність сім'ї, соціальний контроль у сім'ї:

•      поведінка підлітка в сім'ї;

•      поведінка поза сім'єю;

•      методи та прийоми регулювання поведінки підлітка у сім'ї;

•      моральне, громадянське обличчя членів родини на підприємстві, у побуті, у суспільній діяльності.

Анкета для батьків                                               

1. Яку інформацію Ви хотіли б отримати на бать­ківських зборах?

2. Які питання виховання Вас особливо хвилю­ють?

3. Яку пресу Ви читаєте?

4. Чим Ви можете допомогти класному керівни­ку в роботі з дітьми класу?

5. На що класному керівнику слід звернути особливу увагу в роботі з Вашою дитиною?__________________________________

Анкета – самоаналіз для батьків

Шановні батьки! Спробуйте подивитися на себе очима Вашої дитини і дайте відповідь на наступні питання:

1.Яким (якою) мене бачить мій син чи донька?

2.Чи відчуває моя дитина, що я її люблю?

3.Чи вважає вона, що я її розумію?

4.Чи є в неї підстави думати про мене, як про справедливу, добру, чуйну людину?

5. Чи подобається їй, як я з нею розмовляю?

6. Чи хотів (хотіла) би я, щоб вона так розмовляла зі мною, як я з нею?

7.Якщо я, коли ми сваримося чи сперечаємося, відчуваю образу, злість, то що вона відчуває до мене?

8. Чи хотів би я, щоб мене зараз виховували так, як я виховую свою дитину?

9.Чи відчуває вона себе одинокою, чи має відчуття, що її не розуміють?

10.Від чого вона страждає і чи знаю я про ці страждання або навіть не здогадуюсь?

11.Чи є у нас з нею хоча б одне заняття, яким ми обоє займаємося із задоволенням?

12. Чи часто ми разом проводимо своє дозвілля?

Схема психолого-педагогічної характеристики родини

І. Загальні відомості про родину

1. Прізвище, ім'я, по батькові батьків учня:

батька_________________________________________________________

матері_________________________________________________________

2. Адреса родини:

3. Склад родини (потрібне підкреслити): повна родина (батьки, діти), повна складна (батьки, діти, батьки батьків), неповна (один із батьків офіційно не живе в родині).

4. Кількісний склад родини: .........., у тому числі дітей .........., із них хлопчиків .........., дівчаток ..............;

учень довіреного вам класу старшій чи молодший у родині:

5. Віковий склад родини:

батьків________________________________________________________

дітей_________________________________________________________

6. Ким і де працюють дорослі члени родини:

7. Освіта членів родини:

батька_________________________________________________________

матері_________________________________________________________

8. Чи має хтось із дорослих членів родини педагогічну освіту, указати, що закінчили (педагогічне училище, педагогічний інститут, курси тощо).

9. Середня сума доходу на кожного члена родини:

10. Житлові умови:

Чи має учень постійне місце для занять, ігор:

11. Наявність у родині домашньої бібліотеки та педагогічної літератури:

Які педагогічні журнали в родині виписують регулярно:

II. Стисла характеристика членів родини

1. Інтереси та схильності членів родини:

2. Улюблені заняття:

батька_________________________________________________________

матері_________________________________________________________

3. Ставлення до роботи:

батька_________________________________________________________

матері_________________________________________________________

4. Як у родині відпочивають:

5. Сімейні свята та традиції:

6. Чи допомагають старші брати та сестри у вихованні малят:

7. Ставлення в родині до дідусів і бабусь:

III. Педагогічна культура батьків

1. Батьки вміють ураховувати вікові особливості дітей (знаходять вірний тон у відносинах із дітьми в залежності від віку, їхніх індивідуальних розходжень)

2. Батьки вміють виявляти й оцінювати позитивні риси характеру своїх дітей

3. Знають недоліки в характері та звичках своїх дітей, уміло організують перевиховання

4. Батьки займаються педагогічною освітою, постійно займаються самоосвітою й самовихованням

5. Батьки цікавляться позитивним досвідом виховання в інших родинах, намагаються застосовувати його у своїй родині

6. Батьки висувають єдині вимоги до дітей

7. У родині є традиції, спільно проводяться свята, відпочинок

8. Батьки заохочують дітей у родині (за що та як заохочують)

9. Батьки карають дітей у родині (за що і як карають)

IV. Трудове виховання та професійна орієнтація

1. Чи мають діти трудові обов'язки в родині?

постійні (перелічити, які); тимчасові або разові (перелічити, які)

2. Чи люблять діти трудитися?

3. Якими мотивами керуються діти при виконанні доручень (змушують дорослі, обіцяють подарунки, хочеться допомогти мамі, бабуся старенька, їй треба допомогти, тощо)?

4. Мотиви навчання дітей у школі (учитись цікаво, хочеться багато довідатися, сам книжки хочу читати і дізнаватись про цікаве, у школі цікаво, примушують дорослі вчитись, хочу вступити до вищого навчального закладу, коли школу закінчу, та ін.):

5. Колективні справи в родині

6. Чи любить дитина допомагати дорослим у роботі?

7. Як удалось родині привчити дітей до праці?

8. Чи поважають діти працю дорослих, як це виявляється?

9. Чи знають діти про роботу батьків, як ставляться до професії?

батька_________________________________________________________

матері_________________________________________________________

10. Чи бачать батьки інтереси та схильності дітей до певних видів праці, до певної професії?

11. Ким би хотіли бачити батьки своїх дітей, яку професію хотіли б рекомендувати для своїх дітей?

V. Соціальні цінності сім’ї

1. В якій сфері виробництва працюють батьки?

2. Чи задоволені своєю роботою?

3. Чи діляться батьки успіхами у своїй роботі в родині, за яких обставин?

4. Яку суспільну роботу виконують батьки на роботі, чи люблять її, якої думки про неї в родині?

5. Чи знають про громадську роботу батьків їхні діти?

6. Чи цікавляться батьки громадською роботою своїх дітей, чи допомагають їм у їхніх суспільних справах?

7. Яку допомогу батьки можуть надати школі?

8. Які урядові нагороди батьки мають за свою працю, чи знають про це діти, як реагують?

VI. Організованість родини

1. Родина активно впливає на своїх членів, у тому числі й на дітей

2. Батько й мати в родині є авторитетними організаторами всіх сімейних справ.

3. У родині легко вирішуються питання взаємодопомоги, підтримки один одного.

4. Невдачі та труднощі ще більше згуртовують родину, роблять її стійкою

5. Батьки позитивно ставляться до пропозиції допомогти школі, налаштовані на співпрацю з іншими організаціями.

6. Члени родини відчувають задоволення від ділової атмосфери в родині, готові впливати на всіх її членів

VII. Інтелектуальні зв’язки членів родини

1. Батьки швидко та легко знаходять спільну мову в родині, приходять до єдиної думки, не допускають суперечок у принципових питаннях

2. Взаєморозуміння всіх членів родини приносить радість спілкування та позитивний настрій.

3. У родині колективно обговорюються  спільні справи родини та досягається взаємне розуміння.

4. У родині є свої авторитети, свої більш активні члени, які впливають, хто це: батько, мати, старші брати чи сестри.

5. Родина легко вступає в контакти з іншими родинами, проводить разом свята, організовує відпочинок.

6. Родина дозволяє дітям дружити з іншими дітьми, бувати в них удома, грати разом, проводити дитячі свята

7. У родині позитивно реагують на пропозицію школи допомогти у вихованні дітей, у керівництві гуртками, у проведенні екскурсій.

VIII. Емоційні зв’язки членів родини

1. Родину відрізняє єдність емоційних переживань, єдність почуттів, доброзичливість стосунку один до одного

2. Членам родини добре, приємно вдома

3. Взаємне розуміння й любов характеризують атмосферу родини

4. Успіхи чи невдачі в родині дружно переживаються, наявні конкретні заходи усунення недоліків та попередження невдач.

5. Тимчасові невдачі дітей мобілізують батьків на конкретну допомогу

6. Родина відчуває радість від спільно проведених свят, вихідних днів, відвідування театрів, кіно й ін.

7. Родина любить разом відпочивати, чим при цьому захоплюються її члени

8. Спільні колективні справи в родині, у саду доставляють радість і дорослим і дітям.

IX. Вольова характеристика членів сім’ї

1. У батьків вистачає терпіння та наполегливості в досягненні поставлених перед родиною задач.

2. Чи розуміють батьки необхідність домагатись виконання прийнятих зобов'язань на роботі й у родині?

3. Чи завжди батьки виявляють приклад наполегливості та старанності у досягненні мети?

4. Як батьки вчать дітей переборювати труднощі, що зустрічаються, у навчанні, суспільній роботі?

5. Батьки самі вміють і вчать дітей доводити почату справу до кінця

6. Усі члени родини мають чіткий режим дня й вимагають його виконання від дітей.

7. Батьки не допускають розбіжності слова та справи і цього вимагають від своїх дітей

8. Родина здатна надихнути інші родини на подолання труднощів, наявних у них.

Вам багато доведеться допомагати своїй дитині при організації виконання домашнього завдання, у розвитку пізнавальних здібностей, читання, письма.

Вам треба співробітничати із класним керівником, іншими вчителями, які працюють з дітьми, психологами.

Будьте готові до цього!

Віримо в успіх!

 

Методичні рекомендації щодо проведення батьківських зборів

Звичайно, головною метою батьківських зборів є  - збагатити батьків новими знаннями та досвідом, щоб допомогти в організації сімейного виховання.

Батьківські збори є один з основних кроків у співпраці батьків і школи.

На зборах вирішується ряд завдань, які спрямовані на:

• Організацію  колективу батьків;
•  Психолого- педагогічну освіту батьків;
• Залучення батьків до навчально-виховного процесу;
•  Участь  батьків у спільній діяльності з дітьми;
•  Надання допомоги батькам у вихованні дітей.

Обговорення успішності учнів не повинно стати основним аргументом в організації і проведенні батьківських зборів. Головним завданням повинно бути залучення всіх батьків до спільного обговорення та діяльності, щодо виховання особистості власної дитини.

За змістом батьківські збори поділяються на:

• Організаційні - цезустріч із традиційним порядком денним, на якій складаються і затверджуються плани роботи,  доводяться до відома результати успішності учнів, обирається батьківський комітет;
• Тематичні- це збори, завданням яких є обговорення результатів розвитку учнівського колективу за певний період.

 1. Підготовка зборів.

1. Виберіть тему зборів.

2. Визначте основні задачі.

3. Уточніть регламент і продумайте хід зустрічі.

4. Ознайомтеся із науково – педагогічною літературою з цього питання.

5. Визначіться, щодо фахівців, яких можете запросити.

6.Надішліть (за власною формою) запрошення батькам на збори.

7. Продумайте демонстративний та інформаційний матеріал.

8. Підготуйте сценарій (сценарний план) зборів.

9. Підготуйте бланк протоколу засідання батьківських зборів із реєстрацією батьків. Розробіть проект рішення, рекомендації, пам’ятки батькам.

10. Використовуйте різноманітні форми роботи з батьками під час проведення зборів.

 2. Правила спілкування з батьками.

1. Зніміть напруження, тривогу, очікування неприємної розмови.

2. Покажіть, що у школи і сім’ї – одні проблеми, завдання та мета.

3. Не говоріть з батьками гнівливим тоном. Не повчайте батьків, а рекомендуйте їм певні дії.

4. Хваліть при всіх, про проблеми говоріть індивідуально.

5. Ви завжди можете знайти, за що батькам сказати "Спасибі".

6. Говоріть з батьками спокійно, з повагою, уважно. Будьте тактовними, але вимогливими.

7. Завжди пам’ятайте: дитина – це головна мета вашого спілкування.

3. Етапи батьківських зборів.

1. Організація батьківських зборів.

2. Підготовка сценарію і проведення зборів.

3. Осмислення підсумків зборів та реалізація рішень у практичній діяльності.

4. Правила підготовки зборів.

1. Тема зборів повинна бути актуальною для батьків.

2. Збори повинні відбуватися у час, зручний для батьків.

3. План  зборів повинен бути відомий батькам.

4. Спілкування з батьками повинно бути тактовним і витриманим.

5. Інформація на зборах повинна містити методичні рекомендації, моделі практичного використання. Не повинно формуватися ярликів та стереотипів щодо учнів (індивідуальний підхід та рекомендації)

 

Поради психологів:

• Перед початком зборів залиште поганий настрій та втомленість за дверима.
• Відведіть на збори не більше ніж 1.5 години.
• Звертайтесь до батьків тільки по імені та по-батькові (покладіть список батьків класу перед очима).
• Перед початком зборів оголосіть увесь список питань, які виносяться на обговорення.
• Не забувайте про «золоте правило» педагогічного аналізу: починаємо з позитивного, потім зазначаємо негативні моменти, закінчуємо розмовою про перспективу майбутнього розвитку (змін, подальшої співпраці тощо).
• Попередьте батьків, що не всю інформацію зборів можна передавати дітям (конфіденційні моменти).
• Подякуйте усім, хто прийшов на збори.
• Дайте зрозуміти батькам, що ви розумієте їх проблеми, що ви з ними однодумці.
• В особистій бесіді оцінюйте навчальні досягнення учнів, виходячи із можливого потенціалу кожної дитини.
• Доведіть до свідомості батьків, що учень з низькими досягненнями у навчанні не синонім «поганої людини».
• Батьки  повинні виходити зі зборів з усвідомленням того, що вони знають, як треба подолати проблеми, що виникли у навчанні та вихованні їх дитини.

Не варто:

• Давати негативну оцінку присутнім батькам за неявку на попередні батьківські збори.
• Порівнювати успіхи окремих учнів.
• Давати негативну оцінку всьому класу.
• Переоцінювати або ж недооцінювати значення окремих предметів.
• Давати негативні оціночні судження вчителям – предметникам, що працюють у класі.

Анкета для батьків  „Взаємодія сім’ї і школи"    

1. Де ви зустрічаєтеся з учителями-предметниками та класним керівником?

а) на батьківських зборах;

б) при відвідуванні вдома;

в) при індивідуальному відвідуванні школи;

г) не зустрічались;

д) щось інше.

2. Як часто ви приходите у школу?

а) тільки на батьківські збори (укажіть, скільки разів ____);

б) за необхідності;

в) вважаю відвідування школи недоцільним;

г) за викликом класного керівника чи адміністрації школи;

д) щось інше.

3. Які проблеми обговорювались на батьківських зборах протягом року?

а) проблеми успішності;

б) проблеми відвідування;

в) проблеми внутрішньокласної діяльності;

г) проблеми виховання, фізіології й інших вікових особливостей дітей, профорієнтаційні проблеми;

д) щось інше.

4. Яку допомогу ви бажали б одержати? Чи звертались ви за нею (якщо ні, то чому)?

а) зустріч із фахівцями;

б) консультування;

в) психологічна допомога;

г) щось інше.

5. Які проблеми виникали при взаємодії з учителями-предметниками, класним керівником, адміністрацією школи?

а) проблеми зустрічі;

б) ускладнення у спілкуванні з учителями;

в) щось інше.

6. Чи ознайомлені ви з нормативними документами:

а) Статутом школи;

б) Законом «Про освіту»;

в) Сімейним кодексом;

г) Декларацією прав дитини.

7. Які форми взаємодії школи з батьками вас улаштовують?

а) батьківський день;

б) батьківське навчання - педвсеобуч;

в) батьківські збори;

г) індивідуальні консультації;

д) активні форми роботи (свята, змагання, ділові ігри тощо);

е) щось інше. .

 

Пам'ятка для педагогів «Як провести індивідуальну зустріч із  батьками» 

Як поводитися, якщо виникла проблемна ситуація, і ви зустрілися з батьками для неприємної бесіди?

• Намагайтесь ніколи не вживати слова «викликати батьків в школу»! Ваша зустріч не має бути покаранням для дитини. Завжди запрошуйте їх поговорити. І обов'язково – заздалегідь.

• Запрошуючи батьків в школу, запитайте себе: що я хочу отримати в результаті? Якщо просто виговоритися, засудити дії дитини або методи виховання батьків, то цей шлях неефективний. Спробуйте знайти конструктивне вирішення, адже це полегшить, перш за все, вашу роботу.

• Під час обговорення у присутності учня пам'ятайте: як би він не був винен, батьки завжди (принаймні, на людях) мають бути адвокатами своїх дітей. Двоє на одного – це нечесно!

• Не покладайтеся на чутки. Говоріть лише про достовірно відомі факти.

• Побільше конкретики! Намагайтесь не вживати невизначених виразів типу “погано поводиться”,  “не хоче вчиться”.

Висловлюйтесь чітко: “Не зробив два домашні завдання з математики” “Відмовився відповідати на уроці української мови” і так далі. Тоді батькам буде легко проконтролювати подальшу учбову діяльність дитини.

• Разом з батьками визначте подальші покрокові цілеспрямовані дії. Якщо батьки зрозуміють, що ви здатні надати їм реальну допомогу, їх довіра до вас як до фахівця зросте. Вони частіше звертатимуться до вас за порадою, а ви, у свою чергу, дістанете прекрасну можливість простежити за розвитком дитини в сім'ї.

• Пропонуючи можливі способи вирішення проблеми, не провокуйте дорослих на насильство, коли закінчиться “розбір польотів”, - цим ви лише налаштуєте дітей проти себе. Як результат: діти докладуть всі зусилля, щоб ваші подальші зустрічі з їх батьками не відбулися.

• Обговорюючи неприємний вчинок дитини, запитайте себе: чи немає тут вашої провини як мудрішої і досвідченішої людини? Діти багато що роблять за незнанням!

• Не ображайтеся, якщо батьки при зустрічі будуть надмірно емоційні. Врешті-решт, вони довіряють вам саме дороге, що в них є – своїх дітей.

 • Закінчуючи зустріч, запитайте себе: чи виправдалися очікування учасників від цієї зустрічі? З яким відчуттям батьки йдуть додому? Як погляне на вас учень завтра?

 • Пам'ятайте про перспективи. Врешті-решт, діти зростають, їх витівки забуваються, а зіпсувати стосунки можна назавжди.

• І остання, найголовніша порада: посміхайтеся частіше! Це завжди якось розташовує до Діалогу…

 

Тренінгове заняття з батьками                                

 «Конфлікт»

Уведення у проблему

Конфлікт - це зіткнення думок, точок зору з конкретного приводу. Інколи він відбувається миттєво, а інколи затягується на тривалий час, інколи проходить локально, а інколи «розходиться колами». Завжди має привід і причину й завжди правого й винного. У соціальних конфліктах - міжнародних, міжнаціональних, міжконфесійних, міждержавних - завжди мають місце конфлікти особистісні, між людьми. Міжособистісні конфліктні часті й самі по собі, хоч і драматизовані іноді соціальними... А хіба рідко відбуваються конфлікти самого із собою?

«Круглий стіл» «Конфлікти у нашому житті»

Питання для обговорення:

Які, на вашу думку, складності для розв'язання? Як ви вважаєте: чи можливе співіснування людей без конфліктів між ними? Чи потрібна безконфліктність? У суперечці шукають правого чи істину? Конфлікт між поколіннями - об'єктивна неминучість, результат нашої загальної невихованості? Що найчастіше призводить до конфлікту - різні точки зору, обставини? У вашому житті було, звичайно, чимало всіляких конфліктів. Якими ви пишаєтесь (якщо допустити таке слово)? Яких соромитесь? Чому ви віддаєте перевагу: уникнути від можливого зіткнення з іншими людьми, вступити в конфлікт, довести його до «переможного кінця»? На що орієнтуєте власних дітей?

Диспут «Авторитет та авторитарність»

Авторитет та авторитарність - однокореневі слова, тобто ті, що виходять з якогось першопочаткового смислу й водночас взаємовиключні, оскільки і без того тому, хто користується повагою оточуючих, зовсім нема потреби бути жорстким з ними, подавляти їх власним Я, а людям, схильним подавляти інших, важко розраховувати на авторитет. Чи згодні ви з таким твердженням?

Питання для обговорення:

Де і чому ви відчули себе авторитетним: на роботі, у сім'ї, у побуті? Чи доводилось вам проявляти авторитарність? До чого це призвело? Що є характерним для вашого ставлення до чоловіка (дружини), дітей? Воно вас задовольняє? А сім'ю?

Підбиття підсумків заняття

 

Бесіда «Стрес і його наслідки. Способи подолання стресової ситуації»

Уведення у проблему

«Стрес - це не просто життя, це аромат і смак життя, - писав засновник теорії стресу, канадський учений Г. Сальє. - Повне звільнення від стресу означає смерть».

Нервове збудження, емоції - це нормальна відповідь організму на зовнішні вимоги. Активізація життєвих сил допомагає людині успішніше долати труднощі, вона потрібна і корисна. Уникати треба впливів, які грубо руйнують саму спроможність до адаптації. Коли організм постійно одержує дозу фізичного чи психічного впливу, що перевищує деяку сформовану норму, він «ламається», відбувається нервовий зрив.

Учені розробили таблицю стресів, оцінивши в одинцях кількість життєвої енергії, яка використовується на переживання тієї чи іншої події. Навіть дрібні сварки й образи забирають не менше одинадцяти одиниць життєвих сил, розірвання шлюбу коштує 73 одиниці, смерть близької людини - не менше 100. Сексуальні ускладнення забирають 33 одиниці, і навіть зміна звичного режиму харчування вимагає 15-ти одиниць енергії. І якщо на людину одночасно «упаде» близько 700 стресових одиниць, вона загине.

По-різному переживають стрес чоловіки й жінки. Відчуваючи небезпеку, жінки заздалегідь малюють збільшені трагічні картини катастрофи, що наближається. Такий «розтягнутий» у часі стрес дозволяє легше пережити лихо, якщо воно дійсно відбувається. Чоловіки ж у випадку хвороби або важкого переживання за всієї уявної міцності організму гірше долають раптові навантаження. Така занижена «чутливість» дозволяє чоловіку надійніше зберігати душевну рівновагу, бути опорою сім'ї в разі назрівання конфлікту.

Для попередження стресів важливо навчитись управляти своїми емоціями. Саморегулювання емоцій  також потребує обов'язкової концентрації на них уваги або зосередження. Зосередження на емоціях (наших почуттях) дозволяє отримати необхідну інформацію про їх зміст та інтенсивність.

Вплив емоцій на психічну діяльність і фізіологічні функції організму дуже великий. Залежно від сили та тривалості емоцій, особливо якщо вони негативні, реакція організму може супроводжуватись різними змінами в органах і системах та їх розладами, утратою енергії.

Безконтрольні негативні емоції часто дезорганізують психічну діяльність, викликають різноманітні гострі та хронічні захворювання. У стані емоційного збудження та гніву людина настільки втрачає контроль над собою, що починає поводити себе відповідно до ситуації. Джерелом такої поведінки часто може стати конфліктна ситуація. Тому емоційний самоконтроль, управління та оволодіння навичками емоційного контролю є невід'ємною частиною «правильного» спілкування.

Вправи для роботи зі своїми емоціями

А. Самонавіювання

Формули для самонавіювання: негайно заспокоюсь; перестань думати про неї; усе вирішиться; дихаю рівно; дихаю спокійно; і як це я міг розладнатися? заспокоєний, зібраний; голова ясна; можу спокійно міркувати; не піддавайся цій думці; усе буде добре; це не варте хвилювання; тривог немає, можу спокійно все обдумати.

Б. Прийоми позитивного спілкування

Прийом «відкривання шлюзів». Передбачає такі висловлювання:

 •Це цікаво, розкажи ще щось про це.

 •Ти не хочеш ще щось розповісти про це?

 •Як цікаво те, про що ти говориш!

 •Схоже, ти це здорово відчув!

 •Ти хочеш мені про це розповісти?

Прийом «з'ясування». Використовується для того, щоб виявити увагу до співрозмовника, показати свою зацікавленість в його оповіді. Тут пропонуються такі звернення:

 •Ти маєш на увазі, що...

 •Не міг би ти пояснити, як ти розумієш...

 •Я не зрозумів, що ти тільки що сказав, чи не міг би ти пояснити ще раз.

Прийом «відображення почуттів». Якщо необхідно виявити розуміння емоційного стану іншої людини, можна скористатись такими виразами:

 •Здається, ти дуже радий тому, що...

 •Здається, ти дуже хвилюєшся через те, що...

 •Ти видаєшся роздратованим (ображеним) у зв'язку з...

В. Методи захисту

1. Не провокувати агресію на себе:

 •не говорити «командним тоном»;

 •не використовувати при зверненні такі вирази, як «ти повинен», «ти мусиш це зробити»;

 •не використовувати своє положення: «я старший за віком», «я розумніший», «мені видніше»...

2. Щиро демонструвати повагу, розуміння, зацікавленість, уважно слухати й дивитись у вічі співрозмовнику.

3. Не ставити себе в позицію начальника, тобто в позицію сили.

4. Дотримуватись рівноправних стосунків у спілкуванні.

5. Ставити конкретні запитання (наприклад: «Коли це буде виконано...», «Хто відповідає...», «Які потрібні засоби...», «Скільки потрібно...» та давати конкретні відповіді.

6. Якщо відчуваєте злість або гнів - з'ясуйте його реальну причину. У момент безпосереднього відчуття негативних емоцій під час бесіди чи конфлікту поставте собі запитання: «Що я хочу одержати в результаті?».

Опрацювання «Правил спілкування»

1. Умійте щиро вибачатись: я був (була) неправий (неправа)...; це було нерозумно з мого боку; я не виявив (виявила) до тебе належної уваги, вибач мені; ти зніяковів (зніяковіла) через мене у присутності інших людей.

2. Умійте використовувати засоби спілкування: навчіться слухати із співпереживанням; навчіться самовиражатись; навчіться бути впевненим у собі.

3. Умійте використовувати взаємовідносини «усі виграють»: розглядайте проблему з точки зору іншої людини; визначте головні питання, які треба вирішити; знайдіть найбільш допустимі рішення; визначте можливі альтернативні шляхи знаходження рішення.

4. Умійте уникати невиправданих сподівань: навчіться чітко виражати свої сподівання; не приписуйте іншим власних почуттів, думок, учинків; навчіться коректно ставити запитання.

5. Умійте уникати помилок в оцінці оточуючих людей: нерівність; упередженість; поверховий погляд.

Рольова гра «Установлення контакту з партнером по спілкуванню»

1. Створення партнеру атмосфери безпеки, цікавості до його точки зору (перенесення центра уваги із себе на партнера; розмова про те, що цікавить партнера; часте повторення імені партнера; вияв своїх почуттів, усмішка).

2. Вільне, упевнене поводження, підтримка рівності позицій (урахування, що ваша точка зору не єдина; уникнення межових оцінок будь-чого; не перебивати, не насміхатися; відповідати за те, що робите).

3. Використання правил та засобів спілкування (уміння щиро вибачатись; уміння використовувати правила спілкування; уміння уникати невиправданих сподівань; уміння уникати помилок в оцінці оточуючих людей; уміння використовувати взаємовідносини «усі виграють»; уміння використовувати засоби спілкування).

Самоосвітні завдання

 •Якщо ви уважно вивчили теоретичну частину матеріалів Т. Кравченко, то напевно зрозуміли, що інтерактивні технології, методи та форми проведення тренінгових занять із батьками можуть бути успішно використані в будь-якій дорослій аудиторії. З огляду на це проаналізуйте можливості їхнього використання в системі вивищення педагогічної майстерності педагогів вашого навчального закладу.

 •Опрацюйте систему тренінгових занять. Як на вашу думку, чи є підстави порекомендувати класним керівникам таку форму роботи з батьками?

 

Поради батькам «Як провести навчальний день з дитиною?» 

 

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
2. Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов¢язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.
3. Не посилайте дитини в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає силу.
4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без подібних застережень: “Дивись, поводь себе гарно!”, “Щоб не було поганих оцінок” тощо. У дитини попереду важка праця.
5. Забудьте фразу: “Що ти сьогодні отримав?”. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після робочого дня), Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не  наполягайте на поясненні  її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
7. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.
8. Після школи дитина не повинна зразу сідати за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити (на ГПД діти гуляють до 15 години). Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15 до 17 години.
9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочити 10-15 хв.
10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: “не хвилюйся”, “ти все вмієш”, “давай поміркуємо разом”, “згадай, як пояснював вчитель” тощо.
11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то…”. Часом умови ставлять важкі й тоді ви опиняєтесь у неприглядному стані.
12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.
13. У сім¢ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14.  Завжди будьте уважними до стану здоров¢я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об¢єктивні показники втомлення, перевантаження.
15. Знайте, що навіть великі діти (7-8 років) люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе  спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочуючи її

 

 

10 заповідей для батьків                                                                    

1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той - третьому, і це необоротний закон вдячності.

3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.

4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у нього немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш - але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

8. Дитя - це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не "наш", "свій" малюк, але душа, дана на зберігання.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановиту, неуспішну, дорослою. Спілкуючись з нею - радій, бо дитя - це свято, яке поки що з тобою.

                                                                                            Януш Корчак

 

Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу

 

Сценарій літературно-етнографічного вечора

Обладнання: виставка-вернісаж (перегляд літератури) „Сім’я, рід, родина – ключ до щастя людини”, фотовиставка „З усього в світі найдорожче – своя сім’я і власний рід”, записи пісень, макет дерева з висловами про сім’ю та родину, святкове оформлення приміщення.

Виставка-вернісаж „Сім’я, рід, родина – ключ до щастя людини”. Цитата: „Сім’я – природний первинний осеред¬ок, де реалізується краса людського життя,  кможні сили людини…”

А. Макаренко

Розділ 1. З історії української сім’ї.

Розділ 2. З родини йде життя людини.

Розділ 3. Берегиня роду людського.

Розділ 4. Слово про батька.

Розділ 5. Сімейні реліквії та традиції.

Вислови:

„Шануй батька свого, і матір свою, і благо тобі буде, і довговічний ти будеш на землі” (Біблія).

„Гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі  – школа і сім’я – не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання”(В. Сухомлинський).

„У храмі родини мати – це віра, батько – хліб, а діти, то майбутнє роду”.

„Сім’я – це цілюще джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави”.

„Сім’я – це міцне коріння, з якого виростають такі ж гілки, нев’янучі квіти і плоди”.

Ведучий 1.

Україна – то край славний аж по Чорне море,

Україна – то лан пишний і степи, і гори,

І як мені Україну щиро не кохати,

Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти.

Ведучий 2. Україна – це наша родина, тому що основною клітиною нашої нації є саме родина. Український народ складається з родин, малих та великих, дружніх і працьовитих.

Спільна українська родина – це творець і зберігач українського роду, культури, моралі. Родина -  джерело продовження роду. Мабуть, не випадково наш герб символізує триєдиність – людини, родини, нації.

Ведучий 1. Кожна людина  завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце, де промайнуло її дитинство… Завжди залишаються у кожної людини сердечні зв’язки з тією родиною, із якої вона вийшла у метушливий світ.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі, - у нашій славній Україні. Тут жили наші предки, живуть батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини.

Ведучий 2.

Ми, українці, нація прадавня,

На цій Землі — багато тисяч літ.

Культурою й традиціями славна,

І багатющий в нас духовний світ.

В нас звичаї свої, неписані закони,

По них пізнає українця вся земля.

Своє світосприймання й заборони,

Як і свої ліси, річки й поля...

Свої казки, легенди і повір’я,

Дотепні жарти і слова ясні,

Своя хатина біла і подвір’я,

І неповторні, трепетні пісні.

Звучить уривок пісні „Це мій рідний край (Вдалині за річкою ...)”, муз. В. Куртяка, сл. В. Крищенка.

Ведучий 1. Сім'я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла набагато раніше ніж класи, нації, держава. Сім'я зародилася і формувалася у надрах роду. Шлях розвитку родових відносин і творення сім'ї був досить тривалим. Рідний край, рід, родина, рідня – серцем відчуваємо значущість цих слів у житті кожного з нас.

„Родина", „рід” - які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами – гілочки на дереві,

Що вже стоїть віки.

Це дерево – наш славний родовід,

Це батько, мати, прадід твій і дід.

Ведучий 2. У давні часи українці жили великими сім'ями (дворищами), які складалися із трьох-чотирьох поколінь. Про таку сім'ю складали приказку: „У нашого Омелька невелика сімейка: тільки він та вона, та старий і стара, тільки Сидір та Нестірко, та діток шестірко, та батько та мати, та їхні три брати”.

Але починаючи з XVIII століття, великі патріархальні сім'ї розпадаються на малі, тобто такі, що складаються з батьків та дітей. Молода сім'я згідно із звичаєвим правом не вважалася сім'єю, доки в неї не з'явиться дитина.

Ведучий 1. Очевидно, мало хто знає, що в давнину наші прадіди уявляли життя людей на Землі як велетенське Дерево Роду. За тогочасним світобаченням людина існує лише в роді, для того роду і через рід. Кожен повинен знати своє коріння. Дехто міг нараховувати сім або й більше колін свого роду (коліно – це одне покоління).

Ведучий 2. Наприклад, перше коліно – я, друге – батько та мати, в третьому коліні маємо два дідуся і дві бабусі, в четвертому – 4 прадіди та 4 прабабці, в п’ятому – 8 прадідів та 8 прабабусь, в шостому – 16 пращурів (прапрадід) і 16 пращурок, в сьомому нараховуємо 32 пращури та 32 пращурки. Оце і є дерево роду. В його верхів’ї розгалужується 32 гілки материнських та 32 – батьківських. Всього ж у верхів’ї дерева розгалужуються 64 гілки. 64 гілки має і кожна окрема галузка – батьківська та материнська. Число 64 є сакральним і в міфології знаменує Всесвіт.

Ведучий 1. Основні характеристики дерева роду:

 священні знаки та символи роду, одяг;

 імена предків, мова;

 віра та світогляд;

 обряди та звичаї;

 рід занять предків;

 харчування та напої предків;

 історичні та міфологічні перекази, легенди, думи, пісні.

Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів.

Звучить уривок української народної пісні „Ой, роде наш красний”, у виконанні Ніни Матвієнко.

Ведучий 2.

ім’я – це дерево родинне,

З широким листям на гілках,

Це роздоріжжя, де з дитинства,

Життєвий починає шлях...

„З родини йде життя людини”, - говорить народна мудрість. В родині, сім'ї людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім'ї вона навчається любові та добра, шанувати свій рід, свою землю, берегти пам'ять свого роду.

Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, взявши у спадок усе найкраще – мамину пісню, чистоту мови, свята, пісні, казки, прислів’я, ігри, іграшки, родинні реліквії, взаємодопомогу, взаємоповагу, любов до отчого краю, святе ставлення до родовідних традицій і обрядів.

Ведучий 1. Кожна людина є частиною великого роду, з яким нерозривно пов’язане її життя, її доля. І тому всім треба берегти пам’ять про своїх прадідів, про свій рід та родину.

Вдумаємося в слово «рідний»… Воно пов’язане з родом, з народженням. Рідний тобі – це не лише близький, а ще й одного роду. Ми кажемо „Мої рідні”, коли говоримо про сім’ю. Це найдорожчі нам люди, які люблять нас понад усе, жаліють, тому що ми для них теж рідні.

Ведучий 2. Сім'я є осередком тепла і любові для дитини, дає їй перші уявлення про доброту, культуру поведінки, моральність. Тому так важливо, щоб у родині панували злагода, повага до всіх її членів.

Без чого не може існувати гарна сім’я?

Любов – найбільше в світі почуття!

Вона не має меж – безкрая!

З Любові починається життя,

Вона усе найкраще починає.

І крила для польоту нам дає,

І доброту народжує, і ласку,

Пустіть любов у серденько своє,

Вона народить в ньому дивну казку.

Ведучий 1.

Людина починається з добра,

Із ласки, щирості, любові,

Із батьківської хати і двора,

Із теплоти, що є у кожнім слові.

Людина в світ приходить для добра,

Щоб в світі цім добро творити.

Я з задоволенням іду до всіх!

Веселим жартом можу насмішити,

Люблю здоровий, життєдайний сміх!

Я – Радість! Як без мене жити?

Сім’я об’єднує людей у родинне гніздо. Це вузол, яким зв’язані всі члени родини, батьки та діти. Сім’я – як сонце, як небо, як вода, як повітря, як сама земля-годувальниця.

Звучить уривок пісні „Душі криниця”, муз. А. Демиденко, сл. О. Морозова.

Ведучий 2. В усіх народів, в усі часи жінка-мати була берегинею, янголом-охоронцем домашнього вогнища.

Мамо! Ти моя сила, віра, наснага,

Ти – моє щастя, ти – моя слава.

Кожного дня крило твоїх рук

Горе і біду розрадить навкруг.

Люба матусю, ти ніжність моя,

Лиш на тобі тримається наша сім’я.

Ведучий 1. Із букви-краплинки, із звука-сльозинки народжується одного дня на світ слово „мама”, мовлене дитиною. Приходить воно на уста голосом колискової пісні. Ні в яку пісню мати не вкладала стільки тепла і ніжності, як у колискову. І тому в ній так тісно переплетені радість і біль, тривога і надія.

Століттями мамина пісня розправляла крила для творчості, праці, добра і любові. Під спів маминої колискової виростають майбутні поети і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, просто мудрі, працьовиті люди. Мелодії цих пісень виховують доброту, чуйність, милосердя.

Ведучий 2.

Є звичайні слова, є слова-самоцвіти,

Ними думка жива, наче зав’яззю квіти.

І така благодать - чути мамину мову,

Коли в ній мерехтять зорі в синь вечорову,

Коли в ній крізь літа ллється музика слова,

Малиніють уста і пливе колискова.

Звучить уривок пісні „Колискова (Ніченька іде)”, у виконанні Ніни Матвієнко.

Ведучий1. Мама! З її серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. Усе її життя – це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин.

Мама, мати, матуся, ненька… Ці слова зростають з нами тихо, як зеленіють дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як гладить по голівці рідна материнська рука. І так само тихо вона торкається вуст промінчиком маминої усмішки і лагідністю її очей, листочком вишні, промінчиком сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою ніжністю руки і вечірньою молитвою.

Ведучий 2. З прадавніх часів у всіх народів існував культ матері. Особливим епітетом оповитий він у християнстві. Образ Божої Матері ніби увібрав у себе всі радощі і трагедії, усі втіхи і болі материнства, став прикладом материнської вірності й самозреченості, тієї сили духу, яку у важку годину може явити лише материнське серце.

Мама – перший учитель і друг, найближчий і вірний порадник, берегиня сімейного затишку, вірна дружина, захисниця своїх дітей. В одному прислів’ї говориться, що Бог створив на світі матір, щоб заступали Бога там, де його немає.

Ведучий 1. Майже у всіх піснях бачимо образ матері як зорі – вранішньої та вечірньої. І сама вона стала зорею, образом всього нашого життя. Зорею, що світить звідусіль – з усіх доріг і відстаней. Адже тільки мати була, є і залишається для нас живим символом рідного дому, рідної землі. Вона за своєю природою є втіленням ласки і доброти. „Лебідонькою”, „сивою зозуленькою”, „голубкою”, „чайкою” називали жінку-матір у піснях та легендах.

„Очі матері всебачущі. Це вони відкривають дитині світ. Руки матері невтомні. Це вони дають перші уроки праці. Серце матері – доброта і мудрість. Це воно вчить любити людей, боротися за їхнє щастя, забуваючи про себе”, - писала Леся Українка.

Звучить уривок пісні „Пісня про маму”, муз. і сл. Н. Май.

Ведучий 2. Багато гарних слів сказано про наших матерів. А батько? Хіба він не найближчий і найдорожчий? Ми добре розуміємо, що хоча зовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в душі вони добрі, ласкаві й ніжні. Чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.

Батько в Україні завжди був головою сім’ї. Від батька починався і продовжувався рід. У родині його шанували, з ним радилися, до нього зверталися за допомогою.

Батька – цеж та тверда рука, на яку можно сміливо спертися. Роль чоловіка-батька визначається його відповідальністю. Справжній чоловік мусить бути відповідальним за себе, свою сім'ю, роботу, свій народ. Батько – основний годувальник сім'ї. Він повинен навчати своїх дітей, особливо хлопців, різних ремесел. Здавна головою родини був батько. Його слово було вагомим і авторитетним. Що наказав батько – те виконується беззаперечно. Батько – це і господар, і воїн, і люблячий чоловік.

Ведучий 1.

Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,

Лиш татові слова зі мною назавжди.

Твоє добро святе і людяність велика,

І відданість землі і совість у душі…

Ведучий 2. У народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою є батьківська любов  - стриманою.

В українському народному фольклорі можна зустріти безліч прислів’їв, присвячених батькові: „Батькова лайка – дужча за материнську байку”, „Батько не мати – не буде голубити й цілувати”, „З батьком суд короткий”.

Батьківське щастя,

Що воно таке

І як зростає під весняним небом,

Як золотистим многогранним кленом,

Осипле з ніг до голови.

Батьківське щастя,

Знаємо ми усі, воно таке велике,

Незбагненне, огнем ні разу неспаленне,

Заховане в блакитній висоті.

Батьківське щастя – варто жити,

Адже його багатство – діти.

Ведучий 1. Роль батька у вихованні дітей особлива. Кожній дитині хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько зрозумів, як переживають за нього діти, приймаючи його невдачі та падіння, як особисте горе!

Звучить уривок пісні „Батькові”, муз. і сл. М. Мазура.

Ведучий 2. Є скарби, які заховані в землі, а є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління. До таких скарбів належить пам’ять народу.

„Вирубаний ліс можна посадити, закаламучену криницю можна почистити, а знищені традиції народу ведуть до знищення цілої нації”, - так говориться в народній притчі.

Ведучий 1. Кожен повинен зрозуміти просту істину – щоб не втратити духовної культури, ми мусимо починати з першооснов і повертати історичну пам’ять.

Людина без пам’яті своїх предків самотня, їй немає звідки черпати сили для життя. Людина без роду – як листок, відірваний від дерева. Чим більше і пишніше родовідне дерево, тим у людини сильніший рід, їй ніщо в житті не страшне.

Ведучий 2. Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробилися упродовж багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах.

У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати разом незгоди. І все це робиться насамперед заради дітей, щоб виховати в них кращі родинні почуття.

Ведучий 1.

Мій отчий дім, де всі стежки мої,

Веселками ясними перевиті,

Де у садках співають солов'ї,

Де шлях в світи – лежить в високім житі.

Мій отчий дім! Не перебудь в мені

Пристанищем дитинства тимчасовим.

Мій отчий дім. Даруй мені пісні,

І мамине до болю рідне слово.

Ведучий 2. Все, що залишилося на згадку від старших поколінь, - їхня мудрість, поради, хатні речі, які вони зробили чи придбали, - оберігають кожного з нас і називаються оберегами.

Ми в своїх родинах свято бережемо українські костюми наших прадідів і прабабусь, картини, вишивки бабусь, дерев’яні вироби дідусів, бойові і трудові нагороди членів родин, фотоальбоми батьків про службу у Збройних Силах, весільні фотографії.

Ведучий 1. Листи… Фотографії… Грамоти… Старі речі… Це наша пам’ять. Завдяки збереженню найдрібніших згадок про своїх рідних і передачі їх дітям, не перерветься ланцюжок пам’яті, який з’єднує кілька поколінь. І чим міцніше буде цей ланцюжок, тим міцніше буде наше коріння, тим міцніше стоятиме на своїй землі наш народ, ваша Україна.

Ви – молоді люди, яким незабаром будувати свою сім'ю і нашу державу. Ви живете у різних родинах. І хочеться, щоб ви були щасливими у сімейному житті, тоді буде щаслива і багата наша Україна. Родина має бути прикладом покращення якості життя нашої держави.

Ведучий 2. Майже 3,5 тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були вирізьблені слова „Шануй батька та матір”. І не дарма, бо за Біблією найбільший гріх людини – це неповага, нелюбов, нешана до батьків.

Священна заповідь шанувати своїх батьків втілилася у Тарасовому слові:

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужі люди проганяють.

На всій землі безконечній

І немає злому

Веселому дому.

Ведучий 1. У родині, сім’ї діти отримують естафету досвіду поколінь, яку вони мають нести далі, щоб передати своїм дітям, майбутньому. Діти наслідують дорослих, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку щодо виховання. Тож недарма у народі кажуть: «Від доброго дерева – добрий пагінець одійде, від добрих батька й матері піде й добра дитина.»

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

Маємо надію, що це свято допомогло Вам краще пізнати і зрозуміти значення родини у житті кожного, побачити в батьках люблячих, співчутливих і вимогливих друзі

Звучить пісня „Родина”, муз. О. Злотника, сл. В. Крищенка.

 

 КОНКУРСНО-РОЗВАЖАЛЬНА СІМЕЙНА ГРА «НАША РОДИНА»

 

Мета. Ознайомити учнів зі звичками і традиціями родини в Україні, виховати повагу до батька, матері, шану до своїх пращурів, родинних традицій, розуміння необхідності знання й використання національних надбань українського народу, пов’язаних із родиною.

 

Обладнання. Вишиті рушники, серветки, скатертина.

Оформлення. Святково прибраний зал. На стінах розвішені малюнки дітей на тему «Моя сім’я». У центрі — плакат з написом: «Тато, мама, я — дружна сім’я», внизу — екран для висвітлення набраних очок.

 

Звучить фонограма пісні у виконанні Н.Яремчука «Родина, родина від батька до сина».На сцені розміщені столики і стільці для сімей — учасниць гри.

Ведучий: Доброго вечора, дорогі наші гості

та учасники гри. Ми раді вітати вас у цьому святково прибраному залі. Вже стали традиційними наші з вами зустрічі і на родинних святах, і на вечорницях, і за круглим столом, бо, як знаємо, тільки завдяки нашим спільним зусиллям, сім’ї і школи, ми можемо виховати справжніх людей, громадян молодої незалежної України.

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле

І не на день минущий — на віки!

Сім’я — це святиня людства, благородних людських почуттів: кохання, любові, вірності, піклування.

Сім’я — це вічне хранилище звичаїв і традицій наших предків.

Перед тим як розпочати наші конкурси, ми повинні обрати журі у складі 4-х чоловік з числа батьків та вчителів. Відповіді та виконані завдання оцінюються за п’ятибальною системою.

У нашій грі беруть участь дружні родини… (ведучий оголошує прізвища сімей-учасниць).

I конкурс. Представлення команд.

(Кожна сім’я розповідає про себе. Оцінюється їх творчий підхід до розповіді).

II конкурс. Домашнє завдання.

Ведучий: Шановні глядачі, наш наступний конкурс має назву «Сімейний альбом».

(Родинні альбоми розкладені на столику).

— Фотоальбоми, в яких зібрано фотокартки рідних, близьких та знайомих, є, мабуть, у кожній сім’ї. Дехто заносить у них пам’ятні імена та дати. Останнім часом стали популярні альбоми такі, як «Наша дитина», «Наша сім’я» та інші. Іноді діти готують для своїх матерів саморобки, наприклад «Альбом мами».

У багатьох сімейних альбомах поряд з фотографіями є записи про події, які зафіксовані на них.

Вести альбоми — давня і добра традиція української інтелігенції. Художньо оформлені, вони являють собою зримий літопис роду.

А процес створення і ведення альбому родовідної згуртовує рідних, виховує любов до своєї сім’ї, свого будинку, вулиці, села. В цьому є витоки любові до Вітчизни.

Ш конкурс. «Екзамен для матері».

Ведучий: У сучасному житті дедалі більше поширення мають різні: тести, які допомагають визначити характер людини та інші і сторони життя Тести допомагають об’єктивно оцінити свій характер, переглянувши свої погляди і поведінку.

Зрозуміло, результати тестування не потрібно сприймати серйозно. І все ж вони будуть корисними для вас і орієнтирами для самооцінки.

Отже, шановні мами, — тест для вас.

(Мамам роздаються картки з тестами. Текст тесту див. у додатку №1).

IV конкурс. «Ігри для дітей».

Ведучий: Настав час показати свої здібності і нашим молодшим; учасникам — дітям (віком від 5 до 10 років).

Уявіть собі, шановні батьки, ваші гості прийшли з дітьми. їм слухати розмови дорослих нецікаво, а дивитись телепередачі моя на і вдома, тоді дорослі організовують для них ігри.

Ось одну з таких ігор — «Відгадай» я пропоную зі мною вам, дітки,1 зіграти.

(Гра «Відгадай» — додаток № 2).

V конкурс. «Умілі руки».

Ведучий: Особливий затишок у домі створюють не лише дорогі меблі, килими, кришталь, а й гарне, зі смаком, в національних традиціях убрання кімнат, зроблене власноручно, виконане за законами краси.

А що таке краса? — Це те, що подобається всім.

Чи всі з нас сприймають красу?

Як писав О.В.Луначарський, щоб людина могла слухом або зором сприймати красиве, вона має сама навчитися творити.

І на останній конкурс гри сім’ї-учасниці представили свої власноручно виготовлені вироби, які створюють красу і затишок у їхніх оселях. (Витинанки, вітражі, вироби з соломи, іграшки, аранжуванні квітів).

(Поки журі оцінює роботи та підбиває підсумки конкурсів, ведучий проводить пісенний конкурс «Ланцюжок» з глядачами, розділивши їх на дві команди).

Ведучий: Ось і підійшла до завершення наша розважальна гра. Ми ближче познайомились з цими прекрасними сім’ями, їхніми реліквіями, родоводами.

У цій грі вони проявили всі свої здібності, уміння. І найприємніша мить настає — оголошення сім’ї-переможниці та вручення призів.

Додаток № 1.

Тест: «Екзамен для матері».

Тест пропонує вісім різних життєвих ситуацій. Шість букв алфавіту позначають можливу вашу реакцію. Вибравши свій варіант, випишіть букву, якою його позначено.

1. Ви просите дитину принести щось з іншої кімнати. Але дитина зволікає, не наважується йти через темний коридор.

А — Очевидно, доведеться йти самій!

Б — Ось як ти мене любиш! Не можеш зробити для мами дрібниці!

В — Чого ж ти зволікаєш?

Г — Темно? То увімкни світло.

Д — Ти будь-що повинен піти; Тільки боягузи бояться темряви.

Е — Можеш не йти. Але батько буде невдоволений, дізнавшись, що ти такий.

2. Дитина принесла щоденник з оцінками. Вони гірші, ніж минулої чверті.

А — Ну. підожди, доберусь я до твоєї вчительки!

Б — Я цілий день працюю. А ти? Ось вона, твоя вдячність матері…

В — Ну, тепер все! Поки не виправишся, забороняю дивитися телевізор.

Г — Ти мене засмучуєш. Давай разом повторимо матеріал, який ти не засвоїв.

Д — Подивимось, що скаже батько. Не хотіла б я бути на твоєму місці.

3. Дитина завжди повертається зі посоли о другій годині. Сьогодні вона прийшла пізніше.

А — Нарешті! Яке щастя, що з тобою нічого не трапилося!

Б — Безсовісний! Хвилююсь, а ти…

В — Бачиш, котра година? Не думай, що це пройде тобі безкарно.

Г — Де ти пропадав? Якщо хочеш зайти до товаришів, попереджай заздалегідь.

Д — Де ти тиняєшся? Ось попадеш у міліцію.

Е — Ременя тобі доброго за це.

4. Син прийшов додому у розірваній сорочці, з розбитим носом. Виявляється, він побився з хлопцями.

А — Що вони з тобою зробили! Іди сюди, я тобі зроблю компрес.

Б — Знову! Ти мене загониш в домовину.

В — Я виб’ю з тебе бажання битися.

Г — Умийся, а потім розповіси, через що була бійка.

Д — Добрий учень ніколи не полізе в бійку.

Е — Ти невиправний. Викапаний батько!

5. Дочка завжди накриває на стіл. І раптом сказала, що ці не хочеться.

А — Що з тобою, може, в тебе температура?

Б — Але ж я роблю не тільки те, що мені подобається. Ти просто повинна це зробити.

В — Якщо ти цієї ж хвилини не візьмешся за справу — пожалієш.

Г — Поки не накриєш, ми не сядемо за стіл. Накривай швидше, а я розігрію обід.

Д — Потрібно вміти накривати на стіл. Учись бути доброю господинею.

Е — Я розумію, що це не найприємніше заняття. Але його слід зробити.

6. Ви дуже зайняті. Дитина старається вам допомогти: прибирає на кухні. В результаті — вода розлита, крупа розсипана…

А — Ну й мороки ти собі наробив.

Б — Чудово. І батько буде задоволений, коли дізнається, що ти мені допомагав.

В — Коли ти за щось берешся, нічого путнього не виходить. У тебе не руки, а

казна-що.

Г — Дуже добре. А тепер потрібно витерти підлогу, помити посуд… А зараз ми

це зробимо разом.

Д — Добре, що ти хочеш мені допомогти, але слід раніше запитати, як краще це

зробити.

Е — Молодець. А тепер прибери на кухні, поки не прийшов батько.

7. Ви милуєте молодшу дочку, а старша ображено каже: «Ти завжди тільки її і цілуєш».

А — Іди сюди, не ображайся на матір.

Б — Ти вважаєш, що я про тебе не думаю? Мені неприємно це чути…

В — Не кажи казна-що!

Г — Я люблю вас однаково. Розкажи краще, що було в школі.

Д — Соромно заздрили маленькій!

Б — Дурненька, я тебе люблю не менше. І батько також.

8. Діти шумлять. Чоловік прийшов з роботи стомлений. Він каже: «Буде врешті-решт тихо чи ні?»

А — (чоловіку) Не кричи на них, будь ласка!

Б — Діти, ви ж не хочете, щоб батько сердився?

В — Батько каже правильно. Зараз же замовкніть!

Г — І справді ви дуже шумите. Ідіть краще погуляйте.

Д — Ви бачите, батько сердитий. Не наривайтеся на скандал.

Додаток № 2.

Гра «Відгадай».

На стіл викладають кільки предметів. До кожного з них ведучий підводить гравця із зав’язаними очима і олівцем в руці, кінець якого кладе на предмет. Учасник гри має визначити, що за предмет перед ним, його розміри, матеріал, зякого він зроблений. Можна олівцем водити по предмету, вдаряти по ньому, але не торкатися нічим, окрім олівця.

Той, хто готовий відповісти, піднімає олівець догори і відповідає на Запитання ведучого. Переможець той, хто правильно відповів на більше запитань, ніж решта.

Родина-родина — це вся Україна

Родинне свято

Мета: розширити уявлення учнів про родину; викликати бажання дізнатися коріння свого роду, примножувати його славу. Розвивати пізнавальні інтереси. Виховувати бережне і шанобливе ставлення до усіх членів родини.

Зала, де проводиться свято, прикрашена рушниками, крилатими висловами про сім’ю та родину, народними прислів’ями і приказками, малюнками дітей, зображеннями «родинних дерев», серветками, квітами. На видному місці — виставка робіт, представлених окремими родинами.

Прислів’я до свята

•      Не бажай синові багатства, а бажай розуму.

•      Не бий дубцем, а карай слівцем.

•      Шануй батька й неньку, буде усе гладенько.

•      За науку цілуй батька і матір у руку.

•      Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколовши.

•      Нема того краму, щоб купити маму.

•      Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоро розтане.

•      На сонці тепло, а біля матері добре.

•      Годуй діда на печі, бо й сам там будеш.

•      Ніхто не бачить, як сирота плаче.

•      Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.

•      Які мамка й татко, таке й дитятко.

•      Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.

•      Де одинець — хазяйству кінець, а де діток сім, там щастя всім.

•      Гни дерево, доки молоде, діток вчи, поки малі.

•      Живуть між собою, як риба з водою.

•      Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то й не висміє.

1 ДИТИНА

Ми, українці, нація прадавня,

На цій Землі — багато тисяч літ.

Культурою й традиціями славна,

І багатющий в нас духовний світ.

В нас звичаї свої, неписані закони,

По них пізнає українця вся земля.

Своє світосприймання й заборони,

Як і свої ліси, річки й поля...

Свої казки, легенди і повір’я,

Дотепні жарти і слова ясні,

Своя хатина біла і подвір’я,

І неповторні, трепетні пісні.

2 ДИТИНА

Усе, що є в нас, в праці здобували,

Пройшли дорогу в світі нелегку.

Та завжди хлібом друзів зустрічали

На вишитому шовком рушнику.

Бо ж хлібові ціну народ наш добре знає,

Пройшов крізь голод, смерть і забуття.

Та доброту і щирість в серці має,

З теплом в душі й любов’ю йде в життя.

Народ цінує землю цю єдину,

В якій коріння наше з правіків.

Вітчизну любить і свою родину,

Бо тут народжений й життя прожив.

3 ДИТИНА

Й сама земля дала нам рідне слово,

Робочі руки й щирі почуття.

Й дитинну душу світлу, пелюсткову,

І мрії, що ведуть у майбуття.

Ми на своїй землі віки й тисячоліття,

Тут славний рід, родина і сім’я.

Коріння у землі, а в небо — пишне віття.

У світі — українці нам ім’я.

Іде в майбутнє рідна Україна,

У світле і високе майбуття.

І наш народ — одна свята родина,

А кожен з нас в родині цій дитя.

УЧИТЕЛЬ. Шановні гості, дорогі батьки: мами і тата, бабусі й дідусі, тітоньки і дядечки, добрі друзі, дорогі діти, уся наша шкільна родино! Вітаємо щиро вас усіх на нашому родинному святі. А зібралися ми сьогодні не випадково. Адже жити нам у цьому учнівському колективі ще довгі й довгі роки. А щоб життя було цікавим і захоплюючим, творчим і багатим, усім треба жити у дружбі й мирі, адже тільки у такій співпраці усім буде цікаво, комфортно і затишно. Отже, починаємо наше свято.

УЧЕНЬ. Почнемо з того, що наш український народ — це дуже давня нація і живе він на цій святій землі уже багато тисяч років. А тому у людей виробилися за багато тисячоліть певні звички, традиції, писані й неписані закони, за якими відразу можна впізнати українця серед сотень інших націй і народностей. Тож ці риси характеру і поведінки стали національною ознакою. А скажіть, будь ласка, які національні ознаки українців ви знаєте? Що характерно для українців? (Відповіді дітей.)

УЧЕНИЦЯ. Так, це працелюбність, любов до праці, бажання вчитися, все мати і все вміти. І хоч одна людина всього вміти і всього зробити не може, та в гурті, в колективі — це можливо. Ось, наприклад, українці завжди любили землю, бо вона в нас родюча, що не посієш, те вродить. То як можна таку землю не любити? Тому працювали на землі, обробляли, вчилися сіяти, збирати. Стали землеробами та ще й дуже вправними.

УЧЕНЬ. А ще українці свободолюбний народ. Понад усе наші люди люблять волю, щоб їхній праці і життю ніхто не заважав. Бо сам народ миролюбний, цінує мир і спокій, ніколи не завойовував чужих земель, хоча сам страждав від набігів різних войовничих народів і змушений був проганяти ворогів зі своєї землі.

УЧЕНИЦЯ. Наш народ — добрий, гостинний і щедрий. Українці дуже постраждали від голоду у тридцяті роки минулого століття. Тому завжди зустрічає друзів із хлібом-сіллю, підносить його на вишитому рушникові. Адже рушник — наш оберіг. Це вже стало нашою давньою традицією, звичаєм. Українці своїм обов’язком вважають нагодувати людину, яка зайшла до хати, дати напитися перехожому. Так повелося з давніх часів і дійшло до нас. Це говорить про високу культуру нашого народу.

УЧЕНЬ. Наш народ дуже майстерний. Він уміє багато чого робити, може здивувати людей витворами мистецтва. Адже чого тільки наші люди не вміють робити! А все тому, що з сивої давнини українці любили вчитися і були грамотними завжди. У кожній родині цінувалися знання, кожен прагнув знати якомога більше. Було обов’язковим, щоб діти вміли читати й писати. Люди добре знали, що дитину вчити треба змалку, бо: «Чого Івась не навчиться, того Іван знати не буде». Наші люди гончарі, можуть плести з лози меблі, ковалі... А жінки і вишивають, і плетуть, і прядуть. Українку по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

УЧЕНИЦЯ. Українці дуже поважають і цінують свою сім’ю, свою родину, народні звичаї та традиції. Із давніх часів повелося в українців так, що вони дуже поважають матір та батька, які дали їм життя. Навіть прислів’я таке є: «Хто матір зневажає, того бог карає». А в свою чергу матір та батько повинні привчати своїх дітей ще змалку до звичаїв, традицій та обрядів. Бо навіть є таке народне повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. А вовкулака — це завжди понурий, незадоволений чоловік, який у день Святого Юрія перекидається на вовка і бігає по лісі з іншими звірами. Лише на день Святого Миколая він знову перетворюється на людину. Вовкулака, коли він у людській подобі, ніколи не ходить до церкви, з людьми не вітається і людських звичаїв не знає...

УЧЕНЬ. Українці — світлі душею люди, мов діти. Вони вміють бачити і творити красу. Тому серед них так багато поетів, співаків, художників, казкарів... А скільки є в нашого народу казок, повір’їв, легенд, дум, прислів’їв та приказок — на всі випадки життя! От, наприклад: «Із щастя та горя скувалася доля», «До свого роду — хоч через воду», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа». Українських сумних та веселих пісень не перелічити — це все світла, добра і щира душа мого народу. Тож і ми давайте заспіваємо гарну українську народну пісню, бо що ж то за свято без пісні!

Діти виконують пісню «Ой, зелене жито, зелене»

Перевіримо, чи багато ви знаєте пісень... Ну хоча б таких, які починаються зі слів: «Ой ...» (У грі беруть участь усі гості, а ті, які сидять за одним столиком, її виконують. Одні співають, інші перебивають своєю піснею. І так до тих пір, поки не вичерпається запас пісень.)

УЧИТЕЛЬ. Тепер будемо ближче знайомитися з нашими родинами, щоб дізнатися про їхні інтереси, заняття, традиції. Знаю, кожна родина до свята приготувала щось цікаве і радо поділиться своїми секретами.

ДІВЧИНКА

Моя сім’я і дорога родина —

Це тато, мама, бабця і дідусь,

Сестричка, братик і любов єдина,

І я у них також любити вчусь.

Мені тут тепло, затишно і тихо,

Надійно, світло, радісно завжди.

Мене в родині оминає лихо,

З усім на світі я біжу сюди.

Чи радість світла в серденьку буяє,

Чи сльози гіркі ллються із очей.

Я йду в родину, я ж бо добре знаю,

Як люблять у моїй сім’ї дітей.

Пригорне ніжно матінка дитину,

Положить тато руку на плече.

Я завжди можу спертись на родину,

Тут серце біль тяжкий не обпече.

Бо є любов, підтримка і увага,

Є тепле слово — щастя джерело.

Панує у родині в нас повага,

Любов прадавня, ласка і тепло.

Хтось із цієї сім’ї розповідає про родинні традиції, показує вироби, що їх виготовив хтось із членів родини, співає пісню чи розказує вірш.

ХЛОПЧИК

Любов, мов сонце, душу зігріває.

Без неї дітям в світі не зрости.

Вона усім в житті допомагає,

І здатна у пітьмі людей вести.

З чим мамину любов нам порівняти?

Із сонечком, що світло шле й тепло...

Готова мама все для нас віддати,

Щоб дітям добре й сонячно було.

Чи з зорями її нам порівняти,

Що наче мрії, в небі миготять?

Матуся й зірку нам готова зняти,

Її на щастя дітям дарувать.

Любов її не має меж — безкрая

І безкорисна, світла й чарівна.

Любові більшої у світі не буває,

Любити може так лише вона.

Мама з цієї сім’ї розповідає коротко про щось цікаве в її родині, може виконати пісню, прочитати вірш, гумореску, розказати повір’я.

Діти виконують пісню про маму.

ХЛОПЧИК

Словечко хочу мовити за тата,

Бо він мені порадник, захисник.

Він так мені розказує багато,

І я до бесід щирих дуже звик.

Він вчить мене у цьому світі жити,

До праці залучає кожен раз.

Вчить бути вірним, відданим, дружити

І не підводити ніколи друзів, клас.

Бо щира дружба всіх людей єднає

І робить добрими та чесними людьми.

Життя хорошого без дружби не буває,

А в дружбі всі зростемо мудрі ми.

Слово має тато з однієї із родин. Він розказує щось цікаве для дітей, показує цікавий виріб, головоломку чи свою майстерність у якомусь виді діяльності.

Діти виконують пісню про тата.

Гра для батьків і хлопчиків. Тати в одній команді, а хлопчики — в другій. Вони між собою змагатимуться, хто більше повітряних кульок заб’є у ворота один одному.

ДІВЧИНКА

Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,

А скільки любові у них і тепла!

Вони для дітей означають багато,

Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.

Бо тато і мама — це рідні нам люди,

Рідніших у цілому світі нема.

З батьками дитина захищена буде,

І душу дітей не остудить зима.

Два слова крилатих — і серце радіє!

Й летить наче пташка в ясне майбуття.

Вони нам дали і натхнення, й надію,

Й найбільше у світі — це наше життя!

ХЛОПЧИК

А з нами разом дідусь і бабуся,

Ну, словом, повна родина у нас!

Добру й любові у них я вчуся,

Вони — чудові, ну, просто — клас!

Бабуся казку для нас читає,

Навчає внуків варити й шити.

Нас до роботи дідусь привчає

І вчить онуків, як в світі жити.

Ми з ними часто до лісу йдемо,

Щоб відпочити там серед квіт.

Ми дуже дружно усі живемо,

Сміливо йдемо у дивний світ.

Дідусь й бабуся — поважні люди,

Бо чесно в світі свій вік прожили́.

Бажання є в нас, щоб скрізь і всюди

Ще довго з нами вони були.

ДІВЧИНКА

А моя бабуся вміє все робити,

В неї все до ладу, в домі чистота.

Хоче і онуків теж вона навчити,

І у цьому, мабуть, істина проста.

Тож до праці змалку нас вона привчає,

Щоб росли в роботі й дружніми були,

Бо життя бабуся наша добре знає,

Хоче, щоб і ми всі добрими зросли.

Вчить нас вишивати, шити-зашивати.

Мало що прийдетьсяу житті робить?

«Хай не доведеться, але треба знати» —

Любить нам бабуся часто говорить.

Нас вона навчила вже борщі варити,

Готувати страви всі на різний смак.

«Бо ж нелегко людям це життя прожити,

Як робити вміє, то розумний всяк!»

Виступ бабусі однієї чи двох родин, які показують свої вироби, розказують легенду чи казку.

ХЛОПЧИК

А я свого діду́ся так люблю!

Він вміє все і все на світі знає.

І я для свого діда все зроблю!

Він всіх на світі любить й поважає.

В походи з нами наш дідусь іде,

Навчає нас в природі виживати.

І вогнище для нас він розведе,

Намет навчить у лісі розбивати.

А як цікаво слухати пісні,

Які дідусь частенько нам співає.

Веселі оповідки і сумні

Він вечорами нам розповідає.

Не знаю, як би жив без дідуся,

Без його сміху, казки і науки.

Дідуся любить і родина вся:

Його поради, роботящі руки.

Виступає дідусь з розповіддю легенди чи бувальщини, може розказати про щось цікаве, що вміє робити і показати свої вироби.

Діти виконують пісню «Прекрасні звертання».

ВЧИТЕЛЬ

Родина — стовбур дерева міцного.

Це батько й мати, бабці й дідусі.

Тітки і дядечки всі до одного,

Ну, словом, родичі й близькі усі.

І є ще предки давні — це коріння,

Що глибоко у цій землі лежить.

А діти, діти — нове покоління,

Це пишне гілля, що увись летить.

Родинне дерево ось тут укоренилось,

На цій землі, у рідному краю.

Й новим гіллям так щедро розпустилось

Та має біографію свою.

Потрібно всім це дерево вивчати,

Бо ми господарі на цій святій землі.

Коріння роду треба добре знати,

Дітей навчати, поки ті малі.

Бо що то за людина без коріння?

Як перекотиполе, що летить...

Без роду-племені, його благословення

Не може праведно на цій землі прожить.

Сьогодні на святі ми розглянемо родинні дерева, що їх зобразили учні нашого класу. Це дуже цікаво, тому що кожна людина повинна знати своє коріння, з якого роду вона походить, від кого вона успадкувала ті чи інші ланцюжки свого генетичного коду. Це не тільки цікаво, але й дуже важливо, тому що ми велика і дуже давня нація, живемо на цій землі вже багато тисячоліть. Тому треба знати, з якого ми роду, з якою метою прийшли на цю землю, для чого ми живемо. Отож, настав час для ознайомлення з родинними деревами. (Слово надається чотирьом-п’ятьом учням класу, які зобразили найповніші родинні дерева.)

Звучить пісня «Родина-родина — це вся Україна». На її фоні діти розповідають про своє дерево роду.

ДІВЧИНКА. Глибоке коріння — високе гілля... Це ми, діти, пишна крона цього дерева. Усі братики і сестрички, друзі, однокласники, знайомі, одне покоління — усі ми — це і є те високе гілля, майбутнє кожного роду, всієї України. Адже наша держава Україна — рідна ненька всього українського народу, який пустив глибоке коріння в її землю ще від роду людського, багато-багато тисяч років тому і досі живе тут, на своїй рідній землі.

ХЛОПЧИК. Якщо ми будемо знати, якого ми роду, будемо вивчати своє коріння, то наша земля буде процвітати і ніколи не загине. Адже здавна в Україні знають про це, цінують родину, бережуть спогади про своїх працьовитих і героїчних предків, які дали життя українському роду людському.

ДІВЧИНКА. З прадавніх віків українці люблять свою рідну землю, в якій лежить набагато більше їх родичів, ніж зараз живе на цій святій землі. Вони полягли за її волю і незалежність, за її самобутність і розквіт, за свою родину, за дітей і їхнє майбутнє. Це чиїсь родичі: твої, мої — наші рідні прадіди, які вірили у світле майбутнє своїх дітей, онуків, правнуків і боролись за нього, як уміли і могли.

ХЛОПЧИК. Тому ми — молоде покоління, яке прийшло на цю землю жити сьогодні, повинні бути гідними нащадками наших предків, мусимо знати, берегти і примножувати все те, що заробили важкою працею, здобули у нелегкій боротьбі наші пращури. Це ті надзвичайно цікаві та багаті традиції, звичаї, які склалися за віки, і самобутню культуру та побут України, і нашу рідну українську мову, і волю та незалежність нашого народу.

ДІВЧИНКА. Перед нами стоїть велике завдання — зберегти все те, що здобули наші предки, примножити славу України, зробити нашу державу квітучою, могутньою, славною, щоб виконати заповітну і високу мрію минулих поколінь нашого народу. І ми це можемо, адже живемо в чарівний час розквіту науки і техніки. А ще в нашому серці живе вічна мрія, велика любов, щира повага до всього того, що створено нашими працьовитими мрійниками, нашими дорогими предками. Тому і родинне свято ми присвячуємо нашій дорогій родині й усьому українському роду, з якого ми пішли.

ХЛОПЧИК. Сьогодні ми ще діти, вчимось у школі, здобуваємо знання, вивчаємо історію свого народу, заглиблюємося у далеке і не дуже далеке минуле, щоб краще пізнати світ, рідний край, свій народ. Нам цікаво все на світі, адже ми пізнаємо цей світ, свій рід, стосунки і взаємини у суспільстві, у родині, переймаємося всіма подіями, які відбулися або відбуваються сьогодні. Наше серце сповнюється добрими почуттями, любов’ю до свого роду, до рідного українського народу, до нашої Вітчизни.

ДІВЧИНКА. І це чудово, адже не може дитина рости байдужою до світу, бо у ній — гаряче, чисте та добре серце українця. А українці з прадавніх часів були чистими душею і добрими, працьовитими і волелюбними, люблячими і щирими людьми. Тому і ми зростемо саме такими: добрими, волелюбними, світлими, працьовитими, люблячими, щирими, чесними людьми. Це наш обов’язок — вирости саме такими, бо ми ж спадкоємці свого роду.

ХЛОПЧИК

Одного роду ми і племені одного.

Зростаємо у радісні часи.

Тому усе, що в роду є святого, —

В своєму серці з гордістю неси.

Любов до праці, прагнення до волі,

Гостинність, щедрість і красу душі.

І доброту, і пісню на роздоллі

В характер свій ввібрати поспіши.

Ти — українець, пам’ятай щоденно,

Що ти свого народу славний син.

До всього стався творчо і натхненно —

Ти неповторний і такий — один.

Тому затям, що треба чесно жити,

Повинен досягнути висоти.

В житті своїм завжди добро творити

І промінь сонця до людей нести.

ДІВЧИНКА. Це можна проспівати, як частівку.

Українка я пригожа,

На свою бабусю схожа

І на маму, і на тата,

Вмію вже всього багато!

Вмію пічку розтопити

І родину пригостити.

І варити, й вишивати,

Танцювати і співати.

З радістю іду до школи,

Не лінуюся ніколи.

Щире й добре серце маю,

Всім завжди допомагаю.

Не люблю я довго спати,

Вмію з сонечком вставати.

Роботяща я так само,

Як мої татусь і мама.

ХЛОПЧИК

А в мене старший братик є.

Я хочу з нього приклад брати,

Бо в нього вже заняття є своє —

Ракети вчиться брат конструювати.

З книжками він до ранку просидить,

Щоб вивчитись і щось нове створити.

А в вільний час — все злагодить умить,

Без діла він не може посидіти.

Як підросту, то вчитись теж піду,

Щоб ті ракети в космос запускати,

Свою зорю в житті я теж знайду.

Тому я з брата приклад хочу брати.

ДІВЧИНКА

А у мене є сестричка,

Зовсім-зовсім невеличка.

Гратись я її навчаю

І без неї так скучаю.

Я гуляти йду з сестрою,

Скрізь її беру з собою.

Всі мої подружки знають

І сестричку розважають.

Рада я, що невеличка

В мене є моя сестричка.

Бо з’явилася дитина

І побільшала родина.

ХЛОПЧИК. Це чудово, коли в сім’ї є братики й сестрички, є велика родина. Як кажуть в народі, де діток сім — там щастя всім. Завжди в українських родинах було багато дітей, тому що люди мали багато землі, на якій потрібно було працювати та добра наживати. У великих родинах завжди жили дружно, допомагали одне одному, заступалися за своїх братів і сестер, любили кожного. Тому і зростали не егоїстами, а добрими, чуйними, веселими і життєрадісними, а тому й були щасливі.

ДІВЧИНКА. Та, на жаль, трапляються в родинах і сумні моменти, коли гинуть або помирають батьки, а діти залишаються сиротами. Це страшна трагедія для дітей. Та в дружній родині дітям не дадуть пропасти, бо родичі, які залишилися, зігріють сироту своєю ласкою і добротою, поділяться хлібом насущним, своєю любов’ю. І не раз ми бачимо, що таких діток доглядають і виховують бабуся з дідусем, чи тітонька зі швагром, чи дядько з дядиною, чи просто хресна мати чи хресний батько. Це здавна прийнято було в Україні, так воно ведеться і до сьогодні. Але як би добре не було дитині в тих сім’ях, та найдорожчими людьми у житті є тато і мама, своя сім’я, своя родина. Тож бережімо тепло материнського і батьківського дому, любімо і дорожімо тим, що маємо. А зараз давайте заспіваємо пісню про родину. Дай бог, щоб кожна дитина жила з татом і з мамою у великій, дружній та щасливій родині

 Надія КрасоткінаКнигиВіршіПісніКазкиОповіданняБесідиСвятаУрок

Моя сім’я, моя родина

Родинне свято

яється щось нове, на кожну подію в житті, на кожну пригоду.

УЧЕНЬ

Моя бабуся краща поміж всіх,

Вона всіх Мета: розширити уявлення учнів про традиційні стосунки в родині; вчити розвивати пізнавальні інтереси сім’ї, наслідувати народні традиції; виховувати повагу до членів родини.

Обладнання: рушники, вишивки, «родинні дерева», прислів’я та приказки для оформлення зали. Діти у вишитих сорочках, дівчатка з віночками на голівках та в українському національному одязі.

УЧИТЕЛЬ

Усе, що є найкраще у дитини:

Її талант, культура, доброта —

Від тата й мами йде і від родини —

Незаперечна істина свята.

Сім’я, родина — це велике диво,

Там є любов і ласка, і тепло.

Там дітям затишно і радісно, й щасливо,

Тепер у нас і завжди так було.

Як тато є й матуся є рідненька,

Там добре дітям, є в них доброта.

В дітей тоді й сорочечка біленька,

І ластівкою мрія заліта.

Сім’я, родина в кожного хай буде,

В ній стільки щастя, мудрості й тепла!

Живіть щасливо на землі цій, люди,

Й щоб доля ваша світлою була!

На сцені — декорації двору, стоять лавки. Вибігають дівчатка, а за ними хлопчики в українському вбранні. Дівчатка стають в коло і починають водити «Подоляночку». Хлопці стоять осторонь. Дівчата зупиняються і запрошують до танцю хлопців, але ті відмовляються і стають у свій танок.

1 ДІВЧИНКА. Дівчата, а давайте «Подоляночку» поводимо!

УСІ. Давайте! (Співають.)

2 ДІВЧИНКА. Хлопці, а ходіть з нами потанцюйте!

1 ХЛОПЧИК. А ми що, дівчата-подоляночки? У нас свої пісні — хлоп’ячі!

3 ДІВЧИНКА. Ну, і які ж то такі хлоп’ячі пісні, покажіть нам!

2 ХЛОПЧИК. Дуже просто. Ану, хлопці, до мене! (Всі збігаються докупи, шепчуться, беруть коси і починають співати «Косарі» Дівчатка дивляться.)

4 ДІВЧИНКА. Добре, косарі, ваша взяла. Є і у вас свої пісні, хлоп’ячі. Добре у вас виходить. Давайте пограємося у якусь гру!

УСІ. Давайте. Це весело буде.

Гра за вибором організатора.

5 ДІВЧИНКА. Ну, погралися і досить. Тепер посидимо і відпочинемо, та поговоримо про українські народні традиції.

6 ДІВЧИНКА. А що таке традиції?

3 ХЛОПЧИК. О! А ти що хіба не знаєш? Я розкажу, а ви всі посідайте, та й поговоримо. Традиції — це досвід, звичаї народу або норми поведінки, які склалися історично і передаються з покоління в покоління, з роду в рід. От що таке традиція.

4 ХЛОПЧИК. А я наведу приклад традицій нашого народу. Так, в Україні з глибокої давнини дуже поважають своїх батьків, бабусь і дідусів. Тому в родинах діти змалку вчаться звертатися до батьків на Ви. І це дуже гарна традиція. Вона збереглася і до нашого часу. Тому в деяких сім’ях діти і зараз звертаються до своїх батьків з повагою, на Ви.

1 ДІВЧИНКА. І я так звертаюся, і мій брат, хоч сусіди не так говорять. Ну то й що? Наші тато і мама також так звертаються до своїх батьків, наших бабусь і дідусів. Нам усім це подобається, бо так завжди говорили в Україні.

2 ДІВЧИНКА. Правильно, ну й нехай інші не так говорять. Це їхня культура. Ви ж підтримуєте давню народну традицію і це дуже добре, бо це чудова звичка. От я свою мамочку називаю: матуся, матінка, ненька. І мені це приємно, і мамі подобається. То чому я повинна змінювати свою звичку, якщо вона хороша?

5 ХЛОПЧИК. Я теж так думаю. Чим більше ми будемо знати про традиції свого народу, тим ліпше. Адже це наша культура, яка склалася в Україні віками. Тому ми, діти України, повинні її дотримуватися. Бо в кожного народу своя культура і свої звички. Тим і відрізняються народи один від одного, що в кожного є свої неповторні і цікаві традиції.

6 ХЛОПЧИК

Свої традиції у нашого народу є,

Свої пісні і звички, й рідна мова,

Культура й щастя в нас також своє,

Святині й обереги — це чудово!

6 ДІВЧИНКА

Хоч всі ми люди, але різні ми.

В народів різних різні є святині.

А ми от добрими ідемо в світ людьми,

І наша мати то є берегиня.

2 ХЛОПЧИК

Так, берегиня роду на землі

І берегиня всіх традицій, дому.

І вчаться в мами діточки малі,

Щоб мудрими у світі йти потому.

2 ДІВЧИНКА

Бо мати — найрідніша в світі цім,

Вона дала життя усьому роду.

Тож найдорожча в серденьку людськім

Й свята для українського народу.

3 ХЛОПЧИК. Чому ви кажете, що мати свята? Адже тільки Матір Божа свята, бо вона народила Божого сина, до неї в молитві звертаються люди, просять допомоги...

3 ДІВЧИНКА. Так, але усі мами: моя і твоя — свята для кожного з нас, адже мама дала нам життя, тому ми і є зараз отут всі такі різні хлопчики й дівчатка. Здавна в Україні величають матір і кажуть про неї, що вона свята. Від неї залежить не тільки поява дитини на світ, але й те, якою людиною піде вона по цьому світу. Та хіба діти свою матір не просять про допомогу, мабуть, ще частіше звертаються, ніж до Божої Матері...

4 ХЛОПЧИК. Українські мами дуже люблять і поважають свої традиції. А тому завжди своїх дітей вчать і виховують так, «щоб перед людьми не було соромно» за свою дитину. Недаремно ж є таке прислів’я: «Виховуй дитину, доки вона поперек лавки лежить». Тому не дозволяють дітям зайвого, а привчають їх до того, щоб змалку вчилися бути хорошими, щоб поважали старших, з повагою і шаною зверталися до людей, щоб віталися, усміхалися при зустрічі, а не росли вовкулаками.

5 ДІВЧИНКА. Хто такий вовкулака?

5 ХЛОПЧИК. Це така дитина, яка народжується від батьків, які не дотримуються віри, традицій і звичаїв свого народу. Трапляються ж серед нас і такі, правда, дуже рідко. Недаремно ж кажуть, що в сім’ї не без виродка, так і в народу... От якраз у них і народжується таке дитя, яке завжди понуре, зле, сердите, не дивиться на людей, тільки під ноги, ніколи ні з ким не вітається, не усміхається... А згодом, коли стає дорослою людиною, то в певні часи перекидається на вовка і живе у вовчій зграї у лісі й поводиться, як звір. А потім знову перекидається на людину. Ото і є вовкулака...

5 ДІВЧИНКА. Ой, як страшно... Ні я не хочу такою бути. Ліпше я буду дотримуватись усіх традицій і звичаїв...

1 ДІВЧИНКА. Ото ж, щоб вирости справжньою людиною, треба в першу чергу любити своїх маму і тата, бабусь і дідусів, з повагою до них ставитись, бути слухняними і добрими.

1 ХЛОПЧИК. Так, бо ж бабуся і дідусь — це батьки твоїх батьків. Вони дали життя твоїй мамі, твоєму татові, а ті в свою чергу дали життя тобі. А от прабатьки дали життя твоїм бабусям і дідусям, а перед ними ще ж були батьки, які колись почали рід людський. Як це цікаво! От би знати, якими вони були, чим займалися....

6 ДІВЧИНКА. Так, це дуже цікаво. У багатьох наших родинах ведеться дерево роду, по якому діти сьогодні можуть визначити своє походження, з якого вони роду, хто були їхні предки. Це дуже цікаво. Ось тому ми на сьогоднішнє свято приготували теж такі «родинні дерева», щоб і нам, і тим, хто прийде після нас, легше було дізнатися про свій далекий рід.

6 ХЛОПЧИК. От зараз ми і розглянемо «родинні дерева», які підготували деякі діти. (Звучить пісня про родину, на фоні мелодії кілька дітей показують ці зображення і розказують щось цікаве про свою родину.)

1 ДИТИНА

Мати, мати, то свята людина,

Що своїх дітей веде у світ.

Про дітей кожнісіньку хвилину

Думає щодня з маленьких літ.

І допоки проживає в світі,

Слово «діти» завжди на устах.

Хоч ті діти вже давно у літі,

А на серці матері ще страх,

Щоб не сталося з дитиною страшного,

Щоб в здоров’ї й щасті прожила.

Щоб не скоїлось з онуками нічого

І щоб доля діток берегла.

Діти виконують пісню «Лебеді материнства».

2 ДИТИНА

Матуся, матінка, веде у світ дитину;

Ще над колискою співає їй пісень

І просить в Бога доленьку чарівну,

І молить Бога за дитя щодень.

Веде за руку в дивосвіт щоднини,

Показує, як дихає земля.

Як сонечко сідає за хмарини

І різноквіттям вкрилися поля.

Як сонце прокидається раненько,

А на травичці виграє роса.

Як пахне рута-м’ята солоденько,

Чарівний світ наповнює краса.

3 ДИТИНА

Матуся в світ веде свою дитинку,

На щастя й долю вишиває рушники.

Щоб світ обняв теплом її кровинку,

На рушниках тих вишиті квітки

І сподівання в них, святі надії,

І радість... Сум недоспаних ночей...

І світлі думи в рушниках, і мрії,

І материнська доброта очей.

Й тепло душі, що матінка вкладає

В білесенький відрізок полотна.

Бо лиш вона одна так любить і страждає,

Й своїх дітей оберігає так — одна.

Діти виконують пісню про маму.

4 ДИТИНА

Матуся й тато — два крила дитини,

Які допомагають в світ злетіти.

Це світлий вогник і тепло родини,

Що не дають людині збайдужіти.

Матуся й тато — сонечко крилате,

Яке дає і силу, і наснагу.

Від них обох залежить так багато,

Щоб дітям вирости й отримати відвагу,

Щоб доля діток зіркою світила,

Батькам щодня належить працювати.

Бо щоб дітей поставити на крила,

Потрібно сили і снаги багато.

Діти виконують пісню «Батько і мати — два сонця гарячі».

ХЛОПЧИК. Ну, що це ми все про серйозне та про серйозне. Вже про те, що батьки — це святі люди, ми всі знаємо. А от про інші традиції, про які нам тато і мама іноді розказують, може, і не всі знають.

ДІВЧИНКА. Про що це ти? Часом не про демонічні сили?

ХЛОПЧИК. Саме про них, бо їх в Україні знаєш скільки є? Ні! Не знаєш і ти, а от моя бабуся їх стільки знає, що не переказати! І я трішки знаю.

ДІВЧИНКА. Мабуть, кожен з дітей знає, бо ними малих лякають, щоб діти не робили безладу, а трохи чогось боялися і остерігалися. Ось, наприклад, я знаю, що в кожній хаті живе домівничок, якого треба поважати, любити, звертатися до нього шанобливо. Якщо ти будеш у хаті пустувати, чинити безлад, то він тебе накаже, коли ти сам залишишся в хаті, добряче налякає, буде стукати, грюкати, перекидати стільці.

На сцену виходить Домівничок.

ДОМІВНИЧОК. Я тут! Ви мене кликали? Я Домівничок. Прийшов сюди, бо тут дітей багато, а я люблю з дітьми гратися. Ну, то кликали чи ні?

ДІТИ. Кликали.

ДОМІВНИЧОК. Атож, тому я тут. Я зараз ще Дідька покличу. Дідьку, іди сюди, нас кликали. Ти ж добрий іноді буваєш, правда?

На сцену виходить Дідько.

ДІДЬКО. А, правда твоя. Я можу і наказати, якщо мене не поважають господарі, а можу і добрим бути.

ХЛОПЧИК. За що тебе повинні поважати люди?

ДІДЬКО. Як це за що? Я коней доглядаю, за табуном стежу, добром наповнюю хазяйські скрині, якщо мене люблять. Крім того, я ж старіший за всіх людей на землі! Адже я та сила, що народилася до того, як з’явився на землі перший чоловік! Тому вимагаю до себе поваги, так сказати, бо старший за всіх, а старших треба поважати! Зрозуміло? (Пританцьовує під музику.)

ДІВЧИНКА. Так, зрозуміло.

ДОМІВНИЧОК. І я старший за людей, бо народився ще тоді, як з’явилася на світ перша людина і побудувала собі житло. От у ньому я народився на світ і досі живу у ваших домівках. Нема жодної домівки, де б не жили домовички, мої родичі. Часом ми разом збираємося у теплій і затишній квартирі ввечері на погостини, як і люди, тобто всі родичі і сусіди домовички, і обмірковуємо наше життя-буття. Радіємо за тих, кого в домі люблять, шкодуємо тих, кого не поважають. Тоді ми всі йдемо у той дім, де злі господарі, і влаштовуємо так всяку чортівню...

ДІДЬКО. Так, і ми також збираємося, там, де нас не люблять, і влаштовуємо їм кавардак, щоб усе догори дном! Але в основному на своїх сходинах, ми придумуємо кару для тих, хто нас не поважає і не любить, не задобрює чимось смачненьким...

ДІВЧИНКА. От ви кажете, що живете в будинках, а чому я ніколи вас у себе вдома не бачила?

ДОМІВНИЧОК. А тому, що у тебе вдома свій домівничок живе. Вдень він сидить, напевно, у твоїй ляльці або у м’якій іграшці, а вночі виходить і нишком бігає по дому, дуже тихо, того ти і не чуєш. Ти добре придивися вночі, коли не будеш спати. Може, зустрінешся з ним. Тільки ти люби його, ніколи не псуй і не кидай своїх іграшок. Ти ж не можеш знати, в якій із них сидить вдень домівничок, правда?

ДІВЧИНКА. Ось чому мама завжди каже, щоб я нічого не кидала, а завжди все легесенько клала на своє місце. Тепер я вже буду знати, чому з іграшками потрібно поводитися чемно.

ДІДЬКО. Атож, все, чому мама навчає, треба виконувати, бо мама поганому не вчить, а тільки добра, порядку і дисципліни. Ми, Домівнички і Дідьки, теж поганому не вчимо, а тільки доброму. А от за погане всіх наказуємо, щоб людина на собі відчула кару і вчилася уникати зла, а творити добро.

ДОМІВНИЧОК. Отак, діти, живіть щасливо у цьому світі й пам’ятайте, що де б ви не були, а за вами стежить якась сила, чиєсь недремне око і бачить все, що ви робите, тому і наказує вас за погані вчинки. А ви думаєте «І за що мене покарано?» Отож, ростіть слухняними, вчіться поважати старших, будьте чемними, дисциплінованими, працьовитими, щоб не вирости вовкулакою.

ДІДЬКО. А так-так. Доброму завжди добре і до них ніхто з нас діла не має, тільки завжди допомагаємо, щоб їм ще краще було у цьому світі. А от злих не любимо. Тому й існує така українська народна приказка: «Робиш добро — не кайся, а робиш зло — на зло й сподівайся».

ДОМІВНИЧОК. А тепер ми підемо, бо щось потомилися, спати хочеться. Та й світло денне очі ріже.

ДІДЬКО. Ага, ходімо вже, час додому. Привіт-привіт усім!

5 ДИТИНА

Чарівна сила в небесах снує,

Про них здогадуємось, іноді буває.

А десь у закутку Домовичок в нас є,

І Дідько біля скрині сновигає.

Русалки у воді і на полях,

І Мавка в темнім лісі десь блукає.

А Вовкулака на людей наводить страх,

І Перелесник, ніби змій, літає.

Антипко є й Болотник в болотах,

Мамун, Мара, і Вихор не дрімає.

А Блуд у лісі теж наводить жах,

І Лісовик, що ліс оберігає.

Це все легенди, притчі і казки,

Та є й бувальщини, що на легенди схожі.

Послухай їх, але помовч, таки,

І придивись до світу в дні погожі.

Діти виконують пісню на вибір учителя.

6 ДИТИНА. Цікаві у нашого народу казки і легенди. їх моя бабуся стільки знає, завжди онукам розказує. І мені здається, що це невичерпне джерело, якому немає кінця і краю, бо кожен раз з’явлприголубити уміє.

У неї добрі очі, щирий сміх,

Її побачу і душа радіє.

У неї в серці стільки доброти,

Неначе море, стільки в нім любові.

Все зрозуміє і за все простить,

І лине щирість в кожнім слові.

І стільки правди й мудрості в словах,

Ну, що не скаже, вислів це крилатий!

І стільки ніжності в простих її піснях,

Що з нею кожен день, мов свято.

Моя бабуся — дорога мені,

Вона не сварить, лиш пожурить чемно.

Голівоньку погладить уві сні,

Коли всі сплять, у хаті темно.

УЧЕНИЦЯ. Моя бабуся вишиває онукам сорочки. Ось на мені така сорочечка. Це теж народна традиція, бо завжди дівчата ходили на свято у вишитих сорочках, а мама чи бабуся дивились і не могли натішитися своїми дітьми та онуками, такі вони були гарні. Крім того, вишита сорочечка оберігала дітей від «поганого ока», дітям слугувала оберегом.

7 ДИТИНА. Мій дідусь, як починає розповідати страшні казки, то я намагаюся у ковдру закутатися і навіть ногу боюся з-під неї висунути. Так страшно стає, ніби все оживає. Мій дідусь — це справжній казкар. Я його так люблю! Навіть не уявляю свого життя без нього. Такий він у мене лагідний і жартівливий.

2 УЧЕНЬ

Дідусь у мене знахар душ людських,

Він не чаклун, лиш душі людські знає.

Люблю його казки, веселий сміх,

А він людей, немов книжки, читає.

Про кожного він правду поведе,

Чи добре й людяне воно та путнє.

Як чоловік себе в житті веде,

Розкаже і минуле, і майбутнє.

Здається, мудрості його немає меж,

Бо ж він, мабуть, усе на світі знає.

І я таким стараюсь бути теж,

Щось особливе з дідом нас єднає.

8 ДИТИНА. Оте, щось особливе, яке єднає нас зі своїми дідусями і бабусями, з нашими родичами, тітками, дядьками, сестрами, братами, — це наш рід, наша родина, близькі по крові люди. Каже ж народне прислів’я, що «Рідний, хоч не поможе, то заплаче, а не заплаче, то хоч скривиться», бо він рідний, від нього ми можемо сподіватися на підтримку, співчуття, допомогу. Здавна так і було в Україні, що родина була підтримкою і опорою для всіх родичів. Тому й вижили ми в цьому світі і збереглися.

9 ДИТИНА. Тож доброму роду нема переводу. Хай завжди так буде, як говорить народне прислів’я «Як велика і дружна родина, то минає лиха година». Бо кожен несе відповідальність один за одного, у кожного за інших болить серце. У великій родині немає заздрощів і непорозумінь, а є велика людська любов, яка зобов’язує людей бути чесними, справедливими, добрими.

10 ДИТИНА

Я стою на порозі батькі́вської хати,

Тут портрети на стінах, вінки й рушники.

Тут надії і мрії знялися крилато

Та веселі й журливі пісні та казки.

Найдорожча у світі світлиця — світлина,

Де наповнилось ласкою серце моє.

Де відчула любов і турботу дитина,

Бо побачила вперше тут сонце своє.

Рідний дім, рідні люди, найкраща родина,

Найдорожчі традиції, думи й пісні...

Саме з цього — Вітчизна, моя Україна.

Саме з цього — дороги у Всесвіт ясні.

УЧИТЕЛЬ. Саме зі своєї сім’ї, з родини іде у світ людина і несе в нього своє серце, наповнене добротою і любов’ю, відчуттям краси і справедливості. Саме з сім’ї несе вона у світ правду, чесність, віру, традиції і звички. То ж недарма народне прислів’я каже: «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина». Тому:

Живіть всі дружно і крилато,

Щоб рід людський наш не здрібнів.

Любов оберігайте свято,

Навчіться добрих, щирих слів.

І світ любіть, що наче казка,

Для нас відкрився у житті.

І сонечкова щира ласка

Хай зігріває вас в путі.