""Формування комунікативної компетентності молодшого школяра засобами фразеології""

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена потребою підвищити ефективність освітнього процесу на уроках рідної мови в умовахмодернізації початкової освіти, національного відродження українського суспільства спрямувати його формування ключових компетентностей. Адже успішність сьогоднішнього учня в майбутньому багато в чому залежить від його здатності набувати і розвивати вміння, навички, компетентності, які можуть використовуватися в будь-якій життєвій ситуації. Молодший шкільний вік – оптимальний період активного навчання соціальній поведінці, мистецтву спілкування між учнями, учнем та вчителем, період засвоєння комунікативних і мовленнєвих умінь, способів розрізнення соціальних ситуацій. Всі ці якості можна успішно формувати, використовуючи компетентісний підхід в навчанні української мови.

Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Одним із головних завдань курсу української мови у початкових класах є формування комунікативної компетентності. Організувати  мовну  діяльність  дітей, озброїти  їх  умінням   точно   та  образно  висловлювати  свої  думки, почуття – мета  роботи  кожного  вчителя. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра. Саме у цей період активно розвиваються дар фантазувати, помітно виявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

Організувати  мовну  діяльність  дітей, озброїти  їх  умінням   точно   та  образно  висловлювати  свої  думки, почуття – мета  роботи  кожного  вчителя.

Збагачення активного словника учнів, удосконалення граматичної будови мовлення, оволодіння українським мовленнєвим етикетом значною мірою повинно здійснюватися засобами української фразеології. «Уміння правильно і доречно користуватися в усному та писемному мовленні фразеологізмами є ознакою високого рівня оволодіння мовою» [13, 15].

 «Власне українські лексеми і фразеологізми упродовж багатьох десятиліть витіснялись із сфер суспільного життя, виробництва, побутового мовлення» [15]. Це спричинювало нерозуміння учнями самобутності рідної мови, а отже, втрачався вплив на духовну і мовну культуру школярів, формування національно свідомого громадянина.

Одне з головних завдань вивчення рідної мови в школі – здатність реагувати  мовними засобами на повний спектр соціальних і культурних явищ – у навчанні, вдома, у вільний час. Навчити дітей вільно користуватися всіма багатствами виражальних засобів рідної мови, що передбачає активне використання даних лінгвістичної науки  про функціонально-комунікативні властивості мовних одиниць, і фразеологічних зокрема.

Фразеологічна компетенція -важливе завдання розвитку мовлення учнів. Діти повинні усвідомити значення фразеологізмів, точність і доречність уживання кожного з них, можливі сфери використання.

Виконуючи настанови навчальної програми, вчителі мають якнайбільше уваги приділяти розвиткові мовлення учнів, розширенню їхнього загального і мовного кругозору. Істотну роль тут відіграє робота з фразеологізмами, ознайомлення з фразеологічним багатством української мови, вироблення навичок користування цими виражальними засобами. Проте не можна, на жаль, сказати, що роботі над фразеологією приділяється достатня увага на уроках у більшості наших початкових і середніх шкіл.

Аналіз стану викладання і засвоєння учнями фразеології в школі свідчить, що більшість учнів не може розкрити значення фразеологізмів, перекручує їх структуру, не відчуває стилістичного забарвлення фразеологізмів. У своїй продуктивній мовленнєвій діяльності учні рідко вживають фразеологізми, а якщо і вживають, то роблять при цьому мовленнєві і граматичні помилки.

Незважаючи на значні досягнення в останні десятиріччя у методиці навчання української мови в школі, теорія і практика роботи над збагаченням мовлення учнів фразеологізмами потребує глибшого аналізу. Крім того, відсутні рекомендації з методики роботи з фразеології для кожного класу, що негативно впливає на формування мовленнєвих навичок школярів.

Спостереження за особливостями усного і писемного мовлення школярів свідчать про обмежене вживання фразеологізмів у мовленні молодших школярів. Актуальність питання застосування компетентнісного підходу до вивчення фразеології зумовило вибір теми: «Формування комунікативної компетентності молодшого школяра засобами фразеології».

РОЗДІЛ І.КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ 

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1. Теоретичні основи формування компетентної особистості у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи

Традиційно мета шкільної освіти визначалася набором знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень. Сьогодні такий підхід виявився недостатнім. Традиційна схема «передачі» від учителя до учня «необхідного запасу знань» убачається певною мірою застарілою.

Входження України у європейський і світовий освітній простір вимагає проведення модернізації змісту освіти в контексті її відповідності сучасним потребам. Розвинуті країни Європи, США, Канада, Японія вже пройшли шлях реформування освіти і тепер успішно застосовують концепції індивідуальних освітніх програм, замість традиційних уроків. Сьогодні соціуму необхідні учні готові змінюватись та пристосовуватись до нових потреб життя, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. А це більшою мірою залежить не від отриманих знань, умінь і навичок, а від деяких додаткових якостей, для позначення яких і використовуються поняття компетенція і компетентність, які найбільше відповідають сучасному розумінню мети освіти. Ці поняття сьогодні широко використовуються в державних документах. Наприклад, у Національній доктрині розвитку освіти України в XXI ст. серед провідних завдань формування особистості зазначається необхідність набуття компетентності [2].

Школа бере на себе місію створення нового освітнього середовища, де панує атмосфера педагогічної творчості вчителів – однодумців, учнів і батьків.

Нове освітнє середовище передбачає й новий зміст освіти, нові технології навчання і виховання, розвиток інтелектуальних здібностей дітей, щоб вивести кожного школяра на виховання культури творчого мислення. Тому сьогодні постає питання організації навчального процесу з точки зору компетентнісного підходу, а отже, й проблема компетентнісного підходу до управління процесом навчання є надзвичайно актуальною.

Проблему компетентностісного підходу на різних рівнях аналізу вирішували С.Гончаренко (тлумачення явища компетентності), Ї.Тараненко (компетентність як здатність до найефективнішого застосування знань), І.Ящук (життєва компетентність особистості), О.Овчарук (європейські підходи до проблеми компетентності) та інші. Проблема формування ключових компетентностей учнів завжди була у центрі уваги українських науковців – Т.Байбари, Н.Бібік, О.Біди, С.Бондар, М.Вашуленка, І.Гудзик, Л.Коваль, О.Локшиної, О.Онопріенко, О.Овчарук, О.Пометун, К.Пономарьової, О.Савченко, С.Трубачевої та інших.

Так, Н. М. Бібік надає принципового значення ідеї переорієнтації з процесу на результат у діяльнісному вимірі, розгляду цього результату з погляду вимог суспільства, забезпечення спроможності  дитини мати відповідний потенціал для практичного розв’язання життєвих проблем [3,с.47]. О.І.Пометун компетентнісний підхід в освіті пов’язує з особистісно зорієнтованим і діяльнісним підходами до навчання та потребою  трансформації змісту освіти, що визначається зовсім іншими принципами його відбору і структурування, спрямованими на кінцевий результат освітнього процесу – набуття учнем компетентностей [4, с.66]. У цьому контексті прийнято виділяти три підходи до розвитку освіти на сучасному етапі [5, с.56]:

- з точки зору змісту освіти – знаннєвий підхід, для якого важливими є знання, які учні здобувають в школі;

- з точки зору особливостей процесу навчання – важливими є питання організації навчання, як учні вчаться, яку інформацію засвоюють, як їх вчать учителі, як побудована пізнавальна діяльність. Головними виступають питання – що вчити, як вчити, що засвоюється?;

- з точки зору отриманих результатів – компетентнісний підхід, який націлює освіту на формування та розвиток ключових і предметних компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень тощо), якими мають володіти учні після закінчення школи. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини в тих, чи інших питаннях.

Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», новому Державному стандарті початкової  освіти (затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від  21 лютого 2018р.

№ 87), його реалізовано в вимогах до обов’язкових результатів та компетентностей здобувачів освіти. Державний стандарт 2011 року переважно орієнтував освітян на формування в учнів молодшого шкільного віку предметних компетентностей, тоді як новостворені нормативи націлені на досягнення й ключових.

У світовому досвіді склалось розуміння компетентності як інтегрованого результату освіти, присвоєного особистістю. Таке досягнення передбачає зміщення акцентів з накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок на вироблення і розвиток умінь діяти, застосовувати досвід у проблемних умовах (коли, наприклад, неповні дані умови задачі, дефіцит інформації про щось, обмаль часу для розгорненого пошуку відповіді, коли невідомі причиново - наслідкові зв’язки, коли не спрацьовують типові варіанти рішення тощо). Саме тоді створюються умови для включення механізмів компетентності – здатності діяти в конкретних умовах і мотивів досягти результату.

У Державному стандарті початкової освіти (від  21 лютого 2018р. № 87) дається тлумаченняпонять «компетентність», «ключові компетентності», «компетентнісний підхід».

Компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці. Компетентності дозволяють усунути суперечності між засвоєними теоретичними відомостями та їх використанням для розв’язання конкретних життєвих задач:

-        уміти розрізняти об’єкти, ознаки, властивості;

-        аналізувати і пояснювати причини і наслідки подій, вчинків, явищ;

-        створювати тексти, вироби, проекти;

-        висловлювати ставлення до подій, вчинків своїх та інших;

-        брати участь в колективних справах, у розв’язанні навчальних завдань;

-        оцінювати вчинки, різні моделі поведінки;

-        користуватись певними предметами.

Ключові компетентності – ті, яких кожен потребує для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування і які здатні забезпечити особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя. Ключові компетентності пов’язують воєдино особистісне і соціальне в освіті, відображають комплексне оволодіння сукупністю способів діяльностей, що створює передумови для розроблення індикаторів їх вимірювання; вони виявляються не взагалі, а в конкретній справі чи ситуації; набуваються молодою людиною не лише під час вивчення предметів, але й засобами неформальної освіти, впливу середовища тощо.

Компетентнісний підхід -переорієнтація з навчально –виховного процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі; зміщнення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях. Результати навчальної діяльності розглядають як особисті досягнення учнів. Важливим стає не наявність внутрішньої організації знань, а здатність застосовувати компетентності в навчанні та житті. 

Результатом кризи знаннєвої парадигми освіти є наявність таких фактів:

-відмінник, який закінчив школу, стає в житті неуспішною людиною;

- учень, що закінчив школу із золотою медаллю, не витримує конкурсного відбору до вищого навчального закладу;

- молодий спеціаліст – випускник вищого навчального закладу – довго адаптується на робочому місці, хоча обсяг професійних знань і вмінь, отриманих ним в університеті, є достатнім;

- у критичний момент виявляється, що отримані в школі знання, уміння, способи дій не допомагають вирішити життєву проблему;

- переважна більшість знань і вмінь, отриманих у школі, взагалі не затребувані в житті.

На думку західних аналітиків, український випускник є некомпетентним. Вони наводять такий перелік некомпетентності громадян постсоціалістичних країн (зокрема українців, яких сказане нижче стосується значно більше, ніж чехів чи поляків):

- в економічній культурі (занепад поваги до праці, недотримання її якості, безвідповідальність);

- у правознавчій культурі (неповага до законодавства і законотворчості, внутрішня готовність порушувати чинні правила і закони, коли вони заважають реалізувати особисті пріоритети);

- у політичній культурі (пасивність, нехлюйство, неповага до блага громади, незацікавленість громадськими справами, невміння використовувати і захищати свої права та інтереси);

- у культурі діалогу (догматизм, нетолерантність, схильність до пліток, легкість привласнення чужих стереотипів);

- в організаційній культурі (низька ділова активність, схильність до «липової» діяльності та камуфляжу нездарності);

- у технологічній культурі (халатність, невмілість, недостатнє знання сучасних установок та обладнання, брак знань з техніки безпеки і безпеки життєдіяльності).

Усі ці факти є закономірним результатом навчального процесу в школі, який усвоїйоснові є некомпетентнісним. Отже, актуальність упровадження компетентнісного підходу в українську освіту зумовлена широким його визнанням у країнах Європи, Євросоюзу [6, с.27].

Компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня й може бути реалізованим і перевіреним тільки в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій. С.  Шишов  характеризує компетентність  як можливість установлення зв'язку між знанням та ситуацією, як здатність знайти процедуру (знання та дії), що відповідає проблемі. Він пропонує сукупність  ключових компетентностей як перелік певних дій чи вмінь, а саме  [7, с.20]:

-        вирішувати проблеми: уміти використовувати власний досвід,  самостійно займатися власною освітою;

-        шукати: добувати інформацію, уміти працювати з документами та класифікувати їх, консультуватися в експерта, працювати з різними базами даних;

-        думати:критично мислити, мати власну позицію та формувати власну думку, оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, оточуючим середовищем,  уміти оцінювати твори літератури та мистецтва;

-        співпрацювати:  уміти співпрацювати в групі, приймати рішення, уміти домовлятися,  улагоджувати суперечки та конфлікти;

-        братися за діло та адаптуватися:  нести відповідальність, уміти організовувати свою роботу,  уміти знаходити нові рішення,  доводити гнучкість реагування на зміни в житті,  бути стійким перед труднощами.

Цікавим також є досвід зарубіжних науковців на дану проблему. Так, педагоги  Австрії  визначають такі ключові компетентності [10, с. 31]:

-  предметна компетентність (передача знань, незалежне оперування ними та їх критичне відбиття);

-особистісна компетентність (розвиток індивідуальних здібностей та талантів, обізнаність дітей у власних сильних та слабких сторонах, здатність до самоаналізу, динамічні знання);

- соціальна компетентність (здатність брати відповідальність, співпраця, ініціатива, активна участь, відкритість до світу та відповідальність за навколишнє середовище, здатність спілкуватись);

- методологічна компетентність (гнучкість, самоспрямоване навчання, здатність до незалежного розв'язання проблем, самовизначення).

Німецькі педагоги визначили шість типів фундаментальних компетентностей [10, с.32-33]:

- інтелектуальні знання (навчання упродовж усього життя);

- знання, які можна застосовувати (ситуаційний досвід, розв'язання складних ситуацій тощо);

- навчальна компетентність (уміння вчитися);

- методологічні компетентності (застосування багатоваріантних конструкцій, мовна компетентність, опанування інформаційними технологіями);

- соціальні компетентності (соціальне єднання, здатність розв'язувати конфлікти, співпраця, робота в команді тощо);

- ціннісні орієнтації (соціальні, демократичні та індивідуальні цінності).

З погляду вимог до рівня підготовки випускників ключові компетентності є інтегральними характеристиками якості навчання учнів, пов’язані з їх здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь, навичок, ставлень щодо певного міждисциплінарного кола проблем. Вони відбивають предметно-діяльнісний складник загальної освіти і мають забезпечити комплексне досягнення його цілей. Отже, основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій:

- поліфункціональність: дають змогу вирішувати різноманітні проблеми в різних сферах особистого й суспільного життя;

- надпредметність і міждисциплінарність: застосовні не тільки в школі,   а й на роботі, в сім’ї, у політичній сфері тощо;

- багатовимірність: охоплюють знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінки тощо;

- забезпечують широку сферу розвитку особистості: її логічного, творчого та критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки, самовиховання тощо.

У Державному стандарті початкової освіти (від21 лютого 2018р. № 87)  викладені ключові компетентності, визначені «Рекомендаціями Європейського парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентності освіти впродовж життя» (18.12.2006):

1) вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях;

2) здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння навичками міжкультурного спілкування;

3) математична компетентність, що передбачає виявлення простих математичних залежностей в навколишньому світі, моделювання процесів та ситуацій із застосуванням математичних відношень та вимірювань, усвідомлення ролі математичних знань та вмінь в особистому і суспільному житті людини;

4) компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій, що передбачають формування допитливості, прагнення шукати і пропонувати нові ідеї, самостійно чи в групі спостерігати та досліджувати, формулювати припущення і робити висновки на основі проведених дослідів, пізнавати себе і навколишній світ шляхом спостереження та дослідження;

5) інноваційність, що передбачає відкритість до нових ідей, ініціювання змін у близькому середовищі (клас, школа, громада тощо), формування знань, умінь, ставлень, що є основою компетентнісного підходу, забезпечують подальшу здатність успішно навчатися, провадити професійну діяльність, відчувати себе частиною спільноти і брати участь у справах громади;

6) екологічна компетентність, що передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства;

7) інформаційно-комунікаційна компетентність, що передбачає  опанування основою цифрової грамотності для розвитку і спілкування, здатність безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності у навчанні та інших життєвих ситуаціях;

8) навчання впродовж життя, що передбачає опанування уміннями і навичками, необхідними для подальшого навчання, організацію власного навчального середовища, отримання нової інформації з метою застосування її для оцінювання навчальних потреб, визначення власних навчальних цілей та способів їх досягнення, навчання працювати самостійно і в групі;

9) громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, усвідомленням рівних прав і можливостей, що передбачають співпрацю з іншими особами для досягнення спільної мети, активність в житті класу і школи, повагу до прав інших осіб, уміння діяти в конфліктних ситуаціях, пов’язаних з різними проявами дискримінації, цінувати культурне розмаїття різних народів та ідентифікацію себе як громадянина України, дбайливе ставлення до власного здоров’я і збереження здоров’я інших людей, дотримання здорового способу життя;

10) культурна компетентність, що передбачає залучення до різних видів мистецької творчості (образотворче, музичне та інші види мистецтв) шляхом розкриття і розвитку природних здібностей, творчого вираження особистості;

11) підприємливість та фінансова грамотність, що передбачають  ініціативність, готовність брати відповідальність за власні рішення, вміння організовувати свою діяльність для досягнення цілей, усвідомлення етичних цінностей ефективної співпраці, готовність до втілення в життя ініційованих ідей, прийняття власних рішень[1].

Важливий акцент новозмін пов’язаний із тим, що визнається рівнозначність усіх ключових компетентностей на всіх етапах навчання. Тобто, кожна освітня галузь (мовно-літературна, іншомовна, математична, природнича, технологічна, інформатична, соціальна і здоров’язбережна, фізкультурна, громадянська та історична, мистецька) володіє освітнім потенціалом, необхідним для формування кожної ключової компетентності. Цей потенціал має бути реалізований наскрізно у процесі навчання кожного предмета або курсу. Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими [11].

Втілення ключових компетентностей у змісті шкільної освіти здійснюється шляхом виявлення можливостей конкретного предмета для кожної з них. Технологічно це означає, що сукупність компетентностей має відбиватися у цілях Державного стандарту, навчальних програмах, а найбільшою мірою у державних вимогах до обов’язкових результатів та компетентностей здобувачів освіти.  Власне саме остання складова змісту дає чітке розуміння про те, що має бути результатом вивчення того чи іншого матеріалу.

Ключові компетентності слід формувати через спеціально підготовлений зміст, технології і розвивально збагачене середовище, яке має такі ознаки: відкритість, цілісність, емоційна комфортність, суб’єктність навчальної взаємодії. Ключові компетентності, як базові, надпредметні, складно вимірювати. Тому важливо:

1. Ураховувати засвоєння учнями ключових компетентностей при оцінюванні навчальних досягнень учнів.

2. Для формування оцінки рівня сформованості ключових компетентностей необхідно використовувати інтерактивні технології, які дозволяють не тільки кількісно, з використанням 12-бальної системи оцінювання, а й якісно, включаючи самооцінку та зовнішню експертну оцінку, відслідковувати ключові компетентності, наприклад:

- тести з відкритими завданнями;

- включення учнів у дослідницьку діяльність;

- постановка та розв'язання проблемних завдань;

- диспути як ефективний засіб компетентнісного навчання;

- розв'язання ситуативних завдань;

- мультимедійне навчання, комп'ютерне моделювання;

- використання методу навчальних проектів;

- створення портфоліо;

- відстеження індивідуальних досягнень.

Набуття компетентностей відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на різних етапах навчання буде різним. Таке бачення свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні компетентності учнів [9, с.41].

Отримання позитивного кінцевого результату в навчанні передбачає періодичний контроль за його досягненням на певних етапах цього процесу. Нормативний результат сформованості компетентності учня також має передбачати контроль за послідовністю її формування з визначенням вимог до рівня сформованості компетентності учнів на кожному з етапів освітнього процесу. Ці рівні можуть бути співвіднесеними зі ступенями навчання в загальноосвітній школі.

Крім того, кожен з таких рівнів передбачатиме декілька етапів формування компетентності. Ці етапи, по-перше, мають бути пов'язаними з послідовністю формування досвіду учнівської діяльності відносно предметів і процесів сучасності; по-друге, віддзеркалювати хід навчального процесу: мотивацію навчання (усвідомлення учнем цілей і завдань), актуалізацію мінімально необхідного досвіду діяльності, вивчення нового матеріалу з відпрацюванням теоретичного і практичного навчально-інформаційних блоків, самоаналіз отриманих результатів та співвіднесення отриманих результатів з передбачуваними.

Третьою умовою є послідовність реалізації компентнісного підходу на різних етапах та рівнях формування змісту шкільної освіти. Таким чином, компетентнісний підхід акцентує увагу на результатах освіти, причому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти у різних проблемних ситуаціях.

Чи не найактуальнішою умовою запровадження компетентнісного підходу  до змісту освіти  є  реальне розвантаження школярів, оскільки модернізацію освіти не можна здійснювати додаючи все нові елементи до навчальних програм.  Слід відмовитися від так званої енциклопедичності змісту шкільного навчання, формувати в школярів ті знання, які є необхідними для виконання практичних, ситуативних, ціннісно-орієнтованих, комунікативних завдань.

Компетентнісний підхід - це орієнтир національної системи освіти. Оскільки особливістю компетентнісного підходу є нова мета навчання, очевидним стає те, що відповідно до неї мають бути адаптовані всі компоненти навчального процесу. Тільки за умови охоплення всього педагогічного процесу можна досягти формування компетентності учнів як інтегрованого результату навчання [8, с. 64].

Компетентний випускник – це життєво компетентна молода людина, яка володіє життєвими компетенціями, потрібними для успішного самостійного вирішення життєвих завдань, з якими вона зустрічатиметься (або вже зустрічається) в різних сферах власної життєдіяльності (виробництво, політика, життя громади, освіта, сімейне життя, мистецтво та дозвілля, релігія тощо). Компетентний випускник спроможний зберегти, розкрити, розвинути та конструктивно реалізувати свій життєвий і творчий потенціал в умовах складних вимог і ризиків, які висуває до перед ним сьогодення. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості [1].

Отже, компетентнісний підхід дозволяє узгодити цілі навчання, поставлені педагогами, з власними цілями учнів, підвищити рівень мотивації навчання, перш за все, за рахунок усвідомлення його користі для сьогоднішнього і подальшого життя учнів, полегшити працю вчителя за рахунок поступового підвищення ступеня самостійності та відповідальності учнів у навчанні, розвантажити учнів не за рахунок механічного скорочення змісту, а за рахунок підвищення частки самоосвіти, перенесення уваги до способів роботи з інформацією, груповому розподілу навантажень і зміні мотивації. Саме компетентнісний підхід не в теорії, а на практиці дає можливість забезпечити єдність навчального і виховного процесів, коли одні й ті ж завдання різнобічної підготовки до життя вирішуються різними засобами урочної та позаурочної діяльності, без будь-яких спеціальних «виховних заходів» або особливих «виховуючих уроків». Він дозволяє системно осучаснити всі складові навчального процесу, починаючи з його мети і змісту. Це сприяє зосередженості вчителя і учнів на результативній складовій навчання, підвищує можливості для практико зорієнтованої освіти, мотивації дітей до навчання.Кожна освітня галузь має внести свою частку у формування ключових компетентностей учнів, пояснюючи цим практичні і розвивальні результати початкової освіти.

Держстандартом початкової освіти (від  21 лютого 2018р. № 87) визначено перелік основних ключових компетентностей, існують всі підстави рекомендувати його для використання у процесах створення і реалізації навчально-методичного матеріалу, діяльності педагогів та учнів нової української школи.

1.2 Формування комунікативної компетентності молодшого школяра

 за оновленою програмою

Сутність компетентнісного підходу полягає у спрямуванні навчального процесу на набуття учнями важливих компетентностей, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний вид діяльності. Комунікативна компетенція – комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально – побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

У період оновлення змісту освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання рідної мови на розвиток мовної особистості молодшого школяра , формування його комунікативної компетентності.

Комунікативна компетентність – це здатність вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено спілкуватися. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, а також вміння інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії і є результатом досвіду спілкування між людьми.

Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:

•        вміти орієнтуватися у різноманітних ситуаціях спілкування;

•        вміти ефективно взаємодіяти з оточенням;

•        бути готовим до діалогу;

•        вміти контролювати і оцінювати себе;

•        володіти знаннями, уміннями і навичками конструктивного спілкування;

Джерелом розвитку комунікативної компетентності є :

•        трансляція комунікативних умінь у процесі міжособистісної взаємодії з іншими людьми;

•        оволодіння культурною спадщиною;

•        спостереження за поведінкою інших людей в процесі комунікації;

•        програвання в уяві комунікативних ситуацій;

Початкова школа розкриває широкі обрії для формування комунікативної компетентності молодших школярів.

Плацдармом для формування у дітей комунікативної компетентності виступають, безперечно, всі уроки мови та читання. На них необхідно використовувати мову не тільки в навчальних вправах, а і в її природному призначенні – як засобу пізнання, спілкування, впливу.

Запорукою формування у молодших школярів комунікативної компетентності є створення такої атмосфери в системі «учитель-учень», «учень-інші учні», яка б сприяла позитивному спілкуванню, стимулювала мовленнєву діяльність учнів. Треба позбутися стресово-утворюючих факторів. Важливо, щоб діти розуміли , що вони просуваються вперед, бачили позитивний результат, відчували задоволення від власного успіху і успіху тих, хто поруч.

Однією із складових комунікативної компетентності є уміння долати комунікативні бар’єри, які виникають при відсутності розуміння ситуації спілкування або носять психологічний характер. Тому молодших школярів необхідно вчити інтерпретувати невербальні прояви інших людей. Доцільно знайомити дітей з «каталогом жестів» і «словником тіло рухів». Важливий і візуальний контакт: частота обміну поглядами, тривалість погляду, уникання його. Учні при монологічній промові часто дивляться на підлогу або у вікно. На все це треба звертати увагу. Мова завжди є дзеркалом самосвідомості людини. Слово-образ формує особистість дитини, розкріпачує і спонукає до співтворчості.

Важливим для формування у дітей комунікативних умінь є досвід творчої діяльності. Набувається він при складанні власних оповідань, віршів, казок, легенд, описів, етюдів, есе. Із цих творів складається «Книга творчості класу». Такі висловлювання учнів потребують самостійності у визначенні змісту і доборі мовних засобів. Вони не повинні будуватися на основі всебічно підготовленого мовного матеріалу, що добирається вчителем на основі його власного бачення змісту.

Широкі обрії для формування у дітей комунікативної компетентності розкривають уроки роботи з дитячою книжкою (уроки позакласного читання). Коли учень розуміє, що в його товаришів і вчителя перед очима той самий текст, що і в нього, то читання вголос він вважає нудним. А читання з комунікативною метою – з метою донести до слухачів зміст незнайомого для них тексту, зацікавити їх – стимулює його застосовувати засоби виразності: звукові (сила голосу, висота, тембр, мелодія голосу, тон , темп мовлення , паузи) і візуальні (поза, жести, міміка, погляд). У дітей формується інтерес до їхнього власного мовлення.

Сприятливими для розвитку комунікативних здібностей вважають інсценування, які є різновидом рольової гри. Якщо ролей на всіх не вистачає, декількох учнів можна призначити на роль суфлерів, а іншим, особливо тим, що мають порушення у звуковимові, доручити озвучувати явища природи.

Комунікативний підхід варто застосовувати і до переказу. Навчальний переказ, побудований за традиційною для школи методикою, не трапляється в житті. А непідготовлений переказ (прочитаної книги, почутої історії, переглянутого фільму) відповідає моделі природного використання мови в комунікативних цілях. Переказувати можна уявному молодшому братику, мамі «по телефону», казковому гостю, присутньому на уроці. У різних випадках переказ повинен звучати по-різному з урахуванням особливостей кожного із слухачів.

      1.3. Компетентнісний підхід до вивчення фразеології  у початковій школі

Одним із важливих здобутків перебудови мовної освіти в Україні стало уведення компетентнісного підходу до навчання, який передбачає формування комунікативної компетентності школярів як мети і результату шкільного курсу української мови.

Комунікативна компетенція як предметна є складним інтегративним явищем, до складу якої входять мовна, мовленнєва, соціокультурна, діяльнісна з їхніми субкомпетентностями, зокрема і фразеологічною [12,с. 63].

Фразеологія є окрасою української мовної системи, надзвичайно важливим її елементом, який безпосередньо дотичний до усіх змістових ліній оновленого змісту навчання, його засвоєння впливає на реалізацію мети і завдань шкільного курсу української мови, оскільки влучне вживання фразеологізмів у мовленні засвідчує сформованість комунікативної компетенції мовця, передбачає знання лексики та фразеологізмів, розвиток логічного мислення, уміння працювати з фразеологічним словником.

 Під використанням фразеологічного матеріалу на уроках української мови ми розуміємо не тільки вивчення теорії фразеології, формування вмінь тлумачити значення фразеологізмів, доречно використовувати їх у власному мовленні, користуватися фразеологічним словником у процесі опанування українською мовою, застосування фразеологічного матеріалу та прислів'їв на уроках розвитку мовлення як опори для побудови власних монологічних і діалогічних висловлювань.

Спостереження за освітнім процесом у початковій школі дозволили виокремити такі специфічні комунікативно спрямовані напрями фразеологічної роботи:

1)урахування системного характеру мови, опанування фразеологією у поєднанні з іншими розділами шкільного курсу, що дозволить формувати відповідні субкомпетентності у взаємозв'язку;

2)  вивчення фразеологічних одиниць у єдності змісту, форми і функцій на основі текстів різних типів і стилів мовлення, що сприятиме інтеграції мовленнєвої діяльності, тобто свідомому оволодінню мовою, доречному використанню у мовленні виучуваних явищ;

3)  інтеграція різних видів діяльності (пізнавальної, ігрової, мовленнєвої, образотворчої, художньо - словесної), що дозволить формувати сталі уміння і навички використання фразеологізмів у нестандартних, змінених умовах;

4)  використання ситуативних завдань у процесі оволодіння фразеологічною теорією, формування мовних і мовленнєвих умінь, побудови власних висловлювань на тему фразеологізмів;

5)  урахування поліфункціональності текстового матеріалу, який може використовуватися на всіх етапах проведення уроку в текстоінтерпретаційних (аналіз готових текстів) і текстотворчих (побудова власних висловлювань) завданнях для розвитку рецептивних (читання, аудіювання), продуктивних (говоріння, письмо), інтегрованих (переказ - читання + письмо, говоріння; аудіювання + говоріння, письмо) умінь;

6)  формулювання мети будь-якого уроку за всіма програмовими змістовими лініями, що сприяє взаємопов’язаному формуванню всіх складників комунікативної компетентності, робить урок насиченим, цілеспрямованим, дієвим. Цей процес передбачає використання програмових вимог та аналіз змісту і дидактичного матеріалу підручників, а за потреби добір додаткового дидактичного і фразеологічного матеріалу.

Наведемо приклад.

Тема. Усна народна творчість. Прислів'я, приказки, крилаті вислови, афоризми як різновиди фразеологізмів. Ознайомлення із фразеологічним словником.

Мовний компонент: поглибити знання про фразеологізми, отримані у початковій школі; формувати уміння тлумачити фразеологізми, визначати їхню синтаксичну функцію; користуватися словником фразеологізмів.

Мовленнєвий компонент: удосконалювати уміння доречного використання фразеологізмів у власному мовленні, створювати висловлювання на тему фразеологізму відповідно до ситуації спілкування.

Соціокультурний компонент: «Народ скаже, як зав'яже» - долучати учнів до скарбів усної народної творчості, розширити знання про зв’язок мовлення і мислення, мови і культури; прищеплювати любов до перлин народної мови, до рідного краю; привчати працювати в колективі, малих групах, парах.

Діяльнісний (стратегічний) компонент: розвивати логічне мислення, удосконалювати вміння у різних видах мовленнєвої, ігрової та театральної діяльності.

Таким чином, упровадження компетентнішого підходу до вивчення фразеології передбачає перегляд змістового наповнення уроку, застосування інтерактивних технологій, системну роботу з одночасного формування всіх субкомпетентностей комунікативної компетенції, застосування комунікативно зорієнтованих вправ і завдань на всіх етапах використання фразеологічного матеріалу.

      1.4. Проблеми вивчення фразеологізмів у початковій школі

Спілкування – одна з форм людської взаємодії. Термін «спілкування» вживають переважно для характеристики міжособистісних стосунків, передачі форм культури і спільного досвіду, взаємодії, взаєморозуміння, взаємовпливу людей.

Інтерес до проблем формування комунікативної компетентності, культури спілкування, розвитку образного мовлення  у школярів можна підтримувати шляхом використання фразеологізмів тематичної групи «вербальне і невербальне спілкування» в ілюстративному матеріалі на різних уроках у початковій школі. Початкова школа має давню традицію у застосуванні тематично згрупованої лексики під час вивчення мови.

Формування фразеологічної компетентності молодших школярів не може обмежуватися тільки принагідними бесідами на окремих уроках. Щоб виробити в учнів внутрішню потребу в дотриманні  мовленнєвого етикету, необхідно працювати систематично, раціонально використовуючи можливості міжпредметних зв’язків, спираючись на програму з культури спілкування, упорядкування якої необхідне для ефективності цієї роботи і якої на сучасному етапі початкова школа не має.

Фразеологія – це могутній стилістичний засіб влучної і дохідливої передачі думки. Знання фразеологічних скарбів української мови, розуміння їх, правильне вживання є безсумнівним показником комунікативної компетентності. Фразеологізми несуть не тільки предметну, а й естетичну інформацію. Тому необхідно виробляти навички вмілого вживання фразеологізмів у повсякденній мовній практиці.

Школа потребує фразеологічного словника для початкових класів, який би передбачав: ступінь володіння молодшими школярами фразеологічним багатством мови; доступність фразеологічних одиниць для засвоєння їх школярами; наявність фразеологічних одиниць у текстах вправ у підручниках з української мови, у шкільній програмі з читання; цінність фразеологічних одиниць з погляду освітньовиховних завдань школи; можливість використання у міжпредметних зв'язках.

Фразеологічні звороти, або фразеологізми належать до найяскравіших стилістичних засобів мовлення. Більшість мають оцінне значення, тобто відображують позитивну або негативну характеристику предмета, явища, вчинку. Фразеологізм, що вдало вживається, пожвавлює мовлення, робить його емоційнішим. Фразеологізми є невід'ємною складовою будівельного матеріалу речення, особливо емоційно наснаженою. Щоб правильно вживати фразеологізми в мовленні, слід добре знати їх значення, стилістичні властивості і можливості.

Розуміння фразеологізмів під час читання художніх творів, використання їх в усному і писемному мовленні є одним із показників високого рівня сформованості комутативної компетентності. Фразеологізми становлять невід'ємну частину українського фольклору і складають національне багатство мови, точно, влучно, образно характеризують або називають усі прояви навколишнього світу. Допомогти оволодіти цим багатством - важливе завдання вчителя початкової школи.

Отже, спираючись на досвід роботи у школі під час добору фразеологізмів для засвоєння молодшими школярами керувалася такими критеріями:

1)    доступність фразеологізмів для дітей молодшого шкільного віку;

2)    значення фразеологізмів в етичному вихованні та для розвитку світогляду;

        3) вживання фразеологізмів у різних життєвих ситуаціях;

        4) врахування сфери їх уживання (уникнення фразеологізмів із мови арго, історичної і публіцистичної літератури та ін.);

5) відповідність фонетичних, лексичних, синтаксичних особливостей фразеологізмів граматичному матеріалу, який вивчається у початковій школі

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА ЗАСОБАМИ ФРАЗЕОЛОГІЇ

2.1.Сутність та структура фразеологізмів

Фразеологія (від гр. phrasis – вираз, зворот і logos – слово, вчення) – «сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження» [14].

Термін фразеологія має два значення: розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення; сукупність стійких сполучень слів – фразеологічних одиниць певної мови.

Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються [14, 19].

Фразеологізм складається не менше як із двох слів — компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.

Серед мовознавців поки що немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).

Власне фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі – почуватися щасливим; брати за душу — розчулювати; робити з мухи вола – перебільшувати; мокрим рядном накрити — лаяти; права рука – найближчий помічник; мороз іде поза спиною — страшно, як сніг на голову — зненацька. Вони характеризуються образністю .

У фразеологічних виразах слова більшою мірою, у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарвлення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів. До фразеологічних виразів належать:

мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення;

складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м’яка вода, Чорне море;

прислів'я та приказки: Вовків боятися — в ліс не ходити. З, великої хмари малий дощ буває;

крилаті вислови: Борітеся – поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись — значить жить (Франко) [13].

У мові певне значення може виражатися не лише окремим словом, а й стійким сполученням двох або більше повнозначних слів.

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.

Лексичне значення має фразеологізм в цілому, наприклад, спіймати облизня – «зазнати невдачі», без царя в голові – «нерозумний», заткнути за пояс – «перевершити». Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки зв’язано, називаються фразеологічними одиницями. Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використо-вуються як готові мовні одиниці, а не створюються у процесі мовлення.

Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синомічних рядів: дрімати – куняти – клювати носом.

Для фразеологізмів, як і для звичайних лексем, властиві такі явища, як багатозначність, синонімія й антонімія.

Наприклад, багатозначним є фразеологізм роззявити рота:

1) говорити, казати що-небудь;

2) уважно слухати;

3) бути дуже враженим чимось;

4) бути неуважним;

5) посягати на що-небудь;

6) рватися — про взуття.

У багатозначному фразеологізмі може поєднуватися пряме значення з переносним. Фразеологізм ставати дибки, коли йдеться про тварин, виступає в прямому значенні «ставати на задні ноги», коли ж мова, йде про предмети — має вже певною мірою переносне значення «ставати вертикально»,а коли йдеться про людей — набуває цілком переносного значення «чинити опір, рішуче протестувати».

Багатозначність серед фразеологізмів, щоправда, трапляється рідко.

Частою серед фразеологізмів є синонімія. Наприклад, значення «ледарювати» мають фразеологізми байдики бити, баглаї бити, давати горобцям дулі, ханьки м'яти, клеїти дурня, ганяти вітер по вулицях, лежні справляти, тинятися з кутка в куток, і за холодну воду не братися.

Серед фразеологізмів виділяються також пари з антонімічним значенням: вбити собі в голову — викинути з голови, не в тім'я битий — не має лою в голові, макітра розуму — пустий лоб, хоч греблю гати — як кіт наплакав, серце заговорило — серце спить, набитий гаманець — вітер у кишенях свистить. Протиставлення може відбуватися також через заперечення: велике цабе — невелике цабе, птиця високого польоту — птиця невисокого польоту, з легким серцем — з нелегким серцем, стояти на правильній дорозі — стояти на неправильній дорозі, схиляти голову — не схиляти голови; через антонімічні компоненти: натягати віжки — попускати віжки, зажити доброї слави – зажити поганої слави, з іншого тіста – з одного тіста, цей світ – той світ, плисти за течією – плисти проти течії [15].

Серед різного виду фразеологізмів найбільш сталі фразеологічні зрощення, а фразеологічні єдності і сполучення виявляють меншу стійкість. Хоча словесна оболонка деяких фразеологізмів може змінюватися — їхнє загальне лексичне значення залишається незмінним і так само цілісним.

2.2.         Основні підходи до класифікації фразеологізмів

Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід, піймати облизня — зазнати невдачі, викинути коника — зробити щось несподіване, підбивати клинці — залицятися, ні в сих ні в тих — незручно [13,15].

Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмоти-воване переносним значенням їхніх компонентів: тримати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність, загрібати жар чужими руками — використовувати когось, давати волю ногам — тікати,море по коліна — нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика — замовк-нути, пропускати повз вуха — не звертати уваги, хоч до рани прикладай — лагідний.

Фразеологічні сполучення – одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взяти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського. Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визначити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) — до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях — до єдностей чи до сполучень.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, що вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:

іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка.

прикметникові — називають ознаки: не в тім'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути.

прислівникові — характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач

вигукові — вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж.

Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразеологізмів, то серед них виділяють три групи:

фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, тримати ніс за вітром, гопки скакати, накивати п'ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;

фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебільшого з піднесено-урочистим забарвленням): наріжний камінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п'ята, танталові муки;

стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос [19].

За походженням фразеологізми поділяються на спільнослов’янські (водити за носа; з голови до п’ят; як на долоні), спільносхіднослов’янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня); засвоєні з інших мов кальки (копії) (ось де собака зарита (з німецької мови) [19].

Велику групу фразеологізмів складають висловлення видатних і відомих людей (Хіба ревуть воли, як ясла повні (Панас Мирний). Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлень (Сім раз одміряй, а раз одріж). Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока), а також античні вислови (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).

Для мови наукового, офіційно-ділового та інших структурно-функціональних стилів розмовно-побутова фразеологія не є характерною. Проте розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата, різно-манітна, яскрава на та емоційно насичена. Вона, як і усне мовлення, в цілому характеризується також більшою емоціональною виразністю, ніж писемна книжна форма літературної мови.

Отже, фразеологізми  - невичерпне багатство сучасної української літературної мови, одне з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої розмаїтності, важливий  матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

2.3.         Прояв педагогічної майстерності щодо формування комунікативної компетентності фразеологізмами на уроках української мови

Одним із найголовніших завдань початкового навчання рідної мови є мовленнєва діяльність - збагачення словника учнів. Успішне його виконання має велике значення для розвитку мовлення і мислення дітей молодшого шкільного віку і зумовлене педагогічною майстерністю вчителя. Розширення лексичного запасу учнів є необхідною умовою засвоєння не лише мови, а й інших предметів.

До найяскравіших стилістичних засобів мовлення належать фразеологічні звороти, або фразеологізми. Фразеологія – сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження. Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею (фразеологізмом). У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.

Знання фразеологічних скарбів української мови, розуміння їх, правильне вживання є безсумнівним показником емоційного мовлення. Фразеологізми несуть не тільки предметну, а й естетичну інформацію. Тому необхідно виробляти навички вмілого вживання фразеологізмів у повсякденній мовній практиці. Робота з фразеологізмами дозволяє розширити фразеологічний запас учнів, довести важливість правил ґречної поведінки людей у суспільстві, ознайомити з нормами етикету в спілкуванні, з особливостями українського національного етикету, сприяє реалізації комунікативної та діяльнісної змістових ліній навчання української мови.

Проблема використання фразеологізмів вирішується у процесі використання системи вправ. Запропонована система комплексних вправ виконує такі функції: комунікативну (підготовка до мовленнєвої діяльності з урахуванням ситуації спілкування); мотиваційну (формування інтересу до засвоєння фразеологізмів; спонукання до використання їх у мовленні; пізнавальну (засвоєння нових знань з культури спілкування); актуалізаційну (актуалізація опорних знань і умінь з культури спілкування); операціональну (дидактичні ігри з використанням фразеологізмів); формувальну (формування умінь вживати у мовленні фразеологізми); розвивальну (забезпечення розвитку здібностей мовленнєвої особистості); організаційну (включення у різні ситуації спілкування); виховну (виховання особистості, здатної до комунікації); корекційну (сприяння попередженню і усуненню помилок); контрольну (перевірка засвоєння вмінь засобами фразеології оцінити ситуацію спілкування).

Під час добору фразеологізмів для засвоєння молодшими школярами доцільно керуватися такими критеріями: доступність фразеологізмів для дітей; значення фразеологізмів в етичному вихованні та для розвитку світогляду; вживання фразеологізмів у різних життєвих ситуаціях; врахування сфери їх уживання; відповідність фонетичних, лексичних, синтаксичних особливостей фразеологізмів граматичному матеріалу, який вивчається у початковій школі. Щоб засвоєння фразеологізмів не обмежувалось лише ознайомленням з їх значенням, необхідна систематична мовленнєва діяльність, спрямована на використання цих висловів на рівні словосполучення, речення, тексту.

Більшість із них мають оцінне значення, тобто відображають позитивну або негативну характеристику предмета, явища, вчинку. Фразеологізм, що вдало вживається, пожвавлює мовлення, робить його емоційнішим.

По-справжньому прищеплювати учням любов до рідної мови, викликати захоплення багатством і різноманітністю її виражальних засобів, розвивати чуття мови і виховувати високу культуру мовлення неможливо, якщо не брати до уваги мовних перлин — фразеологізмів.

У кожній мові є величезний запас фразеологічних висловів, у яких відображено образне мислення народу, мудрий досвід, набутий сотнями поколінь.

Виникнувши у певній ситуації, в конкретних життєвих обставинах, фразеологічний зворот завдяки своїй стислості, влучності, образності набуває потім здатності продовжувати функціонування і в інших контекстах, стає доречним у зовсім інших життєвих ситуаціях і лексичних зв'язках. Використовуючи, скажімо, вислів сім раз відміряй, а раз відріж, ми зовсім не маємо на увазі кравецьких справ чи взагалі будь-якого відмірювання або різання, а хочемо лише підкреслити необхідність бути обережним. Коли запевняємо, що до якогось місця рукою подати, то аж ніяк не думаємо, що туди і справді можна дістати рукою, а тільки образно висловлюємо думку про недалеку відстань.

Фразеологізми надають мові виразності, динамічності, емоційності. Людина, яка не користується ними, позбавляє себе одного з найяскравіших засобів висловлення думок і почуттів.

Відомо, що володіння фразеологією допомагає школярам висловлюватись експресивно й образно, точно й лаконічно. Ознайомлення дітей зі стійкими висловами української мови, з прислів'ями, приказками збуджує пізнавальний інтерес до цих зворотів, до використання їх в усному і писемному мовленні. Це, у свою чергу, сприяє активізації творчості й самостійності школярів на уроках.

Основні завдання, що передбачають роботу з фразеологічними одиницями, такі: збагачення фразеологічного запасу учнів; комунікативна спрямованість навчання, введення фразеологізмів у мовленнєву практику; активне вживання фразеологізмів в усному та писемному мовленні; підвищення культури мовлення дітей.

Виконуючи настанови навчальної програми, вчителі мають якнайбільше уваги приділяти розвиткові мовлення учнів, розширенню їхнього загального і мовного світогляду. Істотну роль тут відіграє робота з фразеологізмами, ознайомлення з фразеологічним багатством української мови, вироблення навичок користування цими виражальними засобами. Проте не можна, на жаль, сказати, що роботі над фразеологією приділяється достатня увага на уроках у більшості наших початкових шкіл.

З фразеологічними зворотами — стійкими словосполученнями, зміст яких часто прирівнюється до значення слова, учні знайомляться аж у 5 класі. У молодших класах ця робота, як така, програмою не передбачена, і тому багато вчителів навіть не намагається роз'яснювати дітям суть таких словосполучень, хоч учні постійно стикаються з ними, читаючи художні тексти — як програмові, так і призначені для позакласного опрацювання. Очевидно, ці класоводи вважають, що значення фразеологічних висловів школярі зрозуміють на основі власного мовного досвіду або контексту.

Практика показує, що такі сподівання на стихійне засвоєння дітьми мовних засобів не завжди обґрунтовані. Нерідко молодші школярі, не розуміючи значення фразеологізму, все ж схоплюють у цілому зміст тексту, і нерозуміння залишається непоміченим ні вчителем, ні самими учнями. Таке читання аж ніяк не сприяє виробленню в учнів уваги до слова, більше того, в них може вкорінитися шкідлива думка, ніби для розуміння цілого тексту зовсім не обов'язково вникати у суть кожної деталі. Часом діти, мислячи конкретно, сприймають фразеологізми буквально, на основі лексичних значень їхніх компонентів. Це теж створює значні перешкоди у засвоєнні змісту прочитаного. Натрапивши, наприклад, на репліку: ось де собака заритий, учень починає думати, про якого собаку йдеться, хто і коли його зарив, перестає стежити за розвитком сюжету. І, розуміється, чим менш досвідчений читач, тим частіше така небезпека йому загрожує. Це мусять враховувати класоводи, які мають справу саме з читачами-початківцями.

Робота проводиться у практичному плані – ознайомлення зі значенням стійких словосполучень, фактами багатозначності фразеологізмів, їх прямого й переносного змісту. На уроках мови це пов'язується з опануванням граматики і правопису, при читанні - зі спостереженнями над словом і стійкими словосполученнями в художньому мовленні. Обсяг і кількість виучуваного матеріалу визначає вчитель, враховуючи його доступність і доцільність.

Недоліки в засвоєнні фразеологізмів не обмежуються лише тим, що учні не розуміють їхньої семантики. Є чимало фразеологічних зворотів, цілком зрозумілих молодшим школярам. До них належать передусім ті, складові частини яких зберегли або майже зберегли своє лексичне значення (тільки його й бачили, брати за душу, не спускати ока, стояти на своїм, наступати на п'яти і т. ін.) або ж ті, що поширилися у місцевому розмовно-побутовому мовленні. І все ж учні вдаються до фразеологізмів надзвичайно рідко. Мабуть, у процесі навчання діти зазнають надто великого впливу наукової і ділової мови, тому на уроках вислови, характерні для повсякденного мовлення, сприймаються ними як недоречні. Навряд чи треба доводити, що це негативно позначається на мовному розвитку школярів.

Починати ознайомлення з фразеологічними зворотами слід з перших років шкільного навчання. Для такої роботи бажано використовувати фразеологічні вислови з чітко визначеним компонентним складом і стійкою структурою, найбільш поширені, доступні для розуміння учнів молодших класів. Як мінімум, треба довести до свідомості дітей суть тих фразеологізмів, що трапляються у текстах підручників, звертаючи основну увагу на особливості їхньої семантики.

Формування в школярів навичок роботи з фразеологічним словником теж має дуже важливе значення. Вміння ним користуватися сприяє збагаченню мови дітей, розвивається пам'ять, підвищується грамотність, виховується звичка працювати самостійно.

Навчати молодших школярів умінню користуватися фразеологічним словником доцільно в три етапи:

1. Пояснення на прикладах як користуватися словником.

2. Виконання вправ на знаходження потрібних зворотів.

3. Виконання фразеологічних завдань на збагачення знань і самоконтролю.

Перед цим учитель пояснює вихованцям значення фразеологізмів, потім пропонує їм дати своє тлумачення стійких зворотів, що порівнюються зі словниковим.

Уже в початкових класах варто систематично збагачувати фразеологічний словник, записувати вислови у спеціальні словники, які школярі можуть вести в алфавітному порядку або за темами, причому ці словники бажано зберігати протягом всього навчання, поповнюючи їх.

Важливо не лише кількісно збагатити словник школярів, а й виробити в них навички самоконтролю, розуміння значень окремих компонентів цілісних стійких словосполучень. Цінність і ефективність фразеологічної роботи в школі не стільки в тому, щоб учні використовували якусь певну кількість фразеологізмів, скільки в тому, щоб сформувати в них потребу афористично оформляти свої думки, бажання самостійно застосовувати найрізноманітніші фразеологічні звороти.

Працюючи над фразеологізмами, насамперед слід добитися, щоб діти розуміли їх значення. Для цього необхідно добирати відповідні тренувальні вправи, виконання яких дає змогу усвідомлювати смисл фразеологічних зворотів. Бажано звертатися спершу до прямого значення словосполучень, а потім — до переносного.

Коли в тексті є фразеологізм, семантично близький до розглянутого раніше, зіставляємо і порівнюємо їх. Отже, молодші школярі практично засвоюють синоніміку фразеологізмів.

У ході такої роботи є змога ознайомити дітей не тільки з семантикою фразеологічних зворотів, а й з деякими структурними особливостями, зі специфікою використання, з їхнім стилістичним забарвленням. Для цього, зіставляючи фразеологічний зворот з його лексичним відповідником, запитуємо дітей, який вислів здається їм кращим, виразнішим.

Тільки його й бачили — більше його не бачили.

Не кожному спаде на думку — не кожен здогадається.

Піде, облизня спіймавши — не досягне своєї мети.

Спину гне у наймах — працює у наймах.

У нього похолонуло на серці — він злякався і т. ін.

Можливо, не всі учні відчують емоційно-експресивну силу фразеологізмів, але обов'язково знайдуться такі, котрі запевнятимуть, що речення з фразеологізмом в одному разі «смішніше», у другому — «сумніше» чи «виразніше», що коли ми скажемо: спину гне, то ніби більше співчуваємо наймитові і т. ін. Такі висновки, нехай і нечіткі, і не до кінця усвідомлені, надзвичайно цінні: це перші стилістичні спостереження школярів.

Наступним етапом в опануванні фразеологічних одиниць є проведення тренувальних вправ на засвоєння парадигмо-синтагматичних властивостей фразеологізму, з одночасним закріпленням значення, вимови, структури фразеологічної одиниці, її написання. Бажано, щоб вона вводилася тільки у вивчених мовленнєвих конструкціях.

Виробити у молодших школярів уміння розуміти значення фразеологізмів, використовувати їх в усному й писемному мовленні — завдання складне. Особливу увагу при цьому доцільно приділяти відповідності фразеологізмів, їх здатності вступати у смислові зв'язки з іншими словами.

Під час опрацювання будь-якого мовного матеріалу вчителю варто включати фразеологізми у тексти вправ, записувати з учнями речення, до складу яких входять стійкі сполучення слів, і принагідно з'ясовувати їх значення. На жаль, у підручниках з мови для початкових класів таких текстів і речень майже немає, а добирати їх не завжди легко.

Бажаючи, щоб скарби фразеології були не тільки зрозумілими для учнів, а й ставали надбанням їхнього власного мовлення, вчитель мусить подбати про систему вправ, у ході виконання яких вироблялись би потрібні практичні навички.

Передусім бажано, щоб діти запам'ятовували фразеологічні вислови. Тому при кожній нагоді треба не лише звертати увагу на фразеологізм, з'ясовувати його значення, а й радити запам'ятати.

Пізніше варто запропонувати дітям у тексті або вказаному уривку чи абзаці знайти вислів з певним значенням і запам'ятати його.

Наступним етапом роботи над фразеологізмами може бути заміна їх словами. Виконуючи такі завдання, діти навчаться помічати неподільні звороти у текстах, які їм доводиться читати у класі й дома. У бесідах про позакласне читання вчителеві варто запитати, чи не помічали діти у прочитаних творах цікавих висловів, заохочувати кожну знахідку.

Більшої самостійності потребує добір фразеологічних висловів з певним значенням (скажімо, сміятися, даремно, стежити, поступово, ледарювати, утекти, зазнаватися). Щоб полегшити завдання, можна у довідці подати список фразеологізмів, з-поміж яких учні шукатимуть потрібні (крок за кроком, байдики бити, задирати носа, накивати п'ятами, сушити зуби, за живіт братися, дати драла, очей не спускати, ні за цапову душу). Але у будь-якому разі треба стимулювати власні шукання учнів, відзначати кожний самостійно знайдений фразеологічний зворот. Подібну роботу слід організувати під час аналізу письмових вправ, пропонуючи замінити слова неподільними висловами, щоб пожвавити заняття.

 Спираючись на досвід роботи у школі, дані експериментального навчання, під час добору фразеологізмів для засвоєння молодшими школярами керуються такими критеріями:

доступність фразеологізмів для дітей молодшого шкільного віку;

 значення фразеологізмів в етичному вихованні та для розвитку світогляду;

вживання фразеологізмів у різних життєвих ситуаціях;

врахування сфери їх уживання (уникнення фразеологізмів з історичної і публіцистичної літератури та ін.);

відповідність фонетичних, лексичних, синтаксичних особливостей фразеологізмів граматичному матеріалу, який вивчається у початковій школі (наприклад, під час вивчення теми "Розрізнення відмінків іменників" пропонується розглянути фразеологізм рукою подати).

Вивчення фразеології суттєво розширює знання учнів про мову, в нашому випадку —українську. Школярі ознайомлюються з однією з основних одиниць мови — словом (поряд зі звуком і реченням), а також фразеологізмом, який має лексичне і граматичне значення, а також з тим, що слово і фразеологізм різними відношеннями пов'язані з іншими одиницями мови. Учні одержують відомості про те, що слова і фразеологізми у мові не ізольовані одне від одного, а об'єднані певними відношеннями. Вивчення фразеології допомагає виявити багатство фразеологічного запасу мови.

Практичні цілі вивчення фразеології — формування навчально-мовних фразеологічних вмінь — сприяють створенню умов для роботи з мови в різних напрямах: над орфографією і граматикою, над збагаченням лексичного і фразеологічного запасу учнів.

Якщо учні складатимуть речення з аналізованими висловами, якщо вчитель помічатиме кожен вдалий вислів і звертатиме на нього увагу класу, а власним мовленням подаватиме приклад використання фразеологічних словосполучень, то вже в початкових класах буде закладено надійну основу для поступового збагачення учнівської мови одним з найяскравіших виражальних засобів — фразеологізмами.

 Отже, розуміння фразеологізмів під час читання художніх творів і перегляду фільмів, використання їх в усному і писемному мовленні є одним із показників високого рівня володіння рідною мовою. Фразеологізми становлять невід'ємну частину українського фольклору і складають національне багатство мови, точно, влучно, образно характеризують або називають усі прояви навколишнього світу. Допомогти оволодіти цим багатством — важливе завдання початкової школи.

2.4. Аналіз навчального матеріалу у контексті змісту програм і підручників з української мови та літературного читання

Фразеологія як самостійний розділ лексикології вперше був введений в науку швейцарським стилістом Ш.Баллі. У вітчизняній науці цією проблемою займався видатний мовознавець О.О.Шахматов. Він виділив в окрему групу неподільні словосполучення. Але питання про систематичне вивчення фразеології як лінгвістичної дисципліни вперше було поставлене в кінці 20-х років XX ст. професором Є.Д.Поливановим. Він вважав, що фразеологію треба виділити у самостійний розділ мовознавчої науки, який займає відособлену позицію у лінгвістичній літературі подібно до фонетики, морфології та ін.

Аналіз підручників з мови і читання для початкових класів засвідчує, що в них представлені деякою мірою фразеологічні одиниці. Так, у підручнику Білецької М.А. Вашуленка М.С. Рідна мова. 2 клас під час вивчення теми «Речення» вміщено вислови ні за холодну воду не візьметься, палець об палець не вдарить (вправа 119). на основі яких дітям пропонується визначити, про яку людину йде мова. Такі ж завдання запропоновані у вправах 132 та 138 виконати з висловами наламати дров, доклали рук, на головах ходять, не паси задніх, не роби з мухи слона. Однак ці вправи пропонуються як додаткові, необов'язкові для опрацювання, тобто якщо вчитель матиме час і зверне на них увагу чи учень самостійно виявить бажання їх виконати.

Виділення в програмі з рідної мови для 3 класу невеликого розділу, присвяченого вивченню лексичного значення слова, сприяє цілеспрямованому практичному ознайомленню учнів з такими основними лексикологічними поняттями, як «пряме і переносне значення слів», «багатозначність слів», «омоніми» (без уживання терміна), «синоніми» «антоніми».

При вивченні теми «Синоніми» програмою передбачається засвоєння учнями фразеологізмів (без вживання терміна). Підручник М.С.Вашуленка та О.І.Мельничайко Рідна мова. 3 клас та підручник М.Д.Захарійчука «Українська мова» (за оновленою програмою) передбачає ознайомлення з фразеологізмами, які можна класифікувати за такими групами:

1)    фразеологічні зрошення - байдики бити; пекти раків;

2)       фразеологічні єдності - двох слів докупи не зв'яже; і за холодну воду не візьметься; взяти ноги на плечі; набрати води в рот; викинути з голови, вертітися під ногами; замилювати очі; кидати слова на вітер; знати на зубок; дивитися крізь пальці; збитися з ніг; ніг під собою не чути;

3)      фразеологічні вислови - словами міста завойовує; а на ділі жаби боїться; каші маслом не зіпсуєш; ніколи сліз не проливає.

 Знайомства з фразеологізмами лише при опрацюванні теми «Синоніми» недостатньо для того, щоб діти запам'ятали їх значення чи ввели їх до активного словника. До того ж ототожнення фразеологізмів і синонімів не правомірне, оскільки не завжди можна передати їх значення одним словом. Наприклад: вислови двох слів до купи не зв'яже, кидати слова на вітер, знати на зубок, дивитися крізь пальці - не можна замінити одним словом-синонімом. Такі вислови, як словами міста завойовує, а на ділі жаби боїться; ніколи сліз не проливає; каші маслом не зіпсуєш не є ідіомами і пояснити їх через підбір синонімів неможливо. Тому підбір матеріалу з даної теми недостатньо продуманий.

З окремими фразеологізмами діти зустрічаються під час читання художніх творів, починаючи з 2 класу.

Вміщені у підручниках з читання ідіоми можна класифікувати так:

фразеологічні зрошення: ні в сих ні в тих; нехай тобі біс; цур тобі; ще б пак; кишка тонка; мало каші з'їв; голод не тітка; пошитися у дурні; піти прахом; вряди годи; гарбуза дати; березова каша; ні з того ні з сього; як на те; як на гріх; правити нікчемні баляндраси.

фразеологічні єдності: міняти шило на мило; проміняв бики на воли; пасти очима; сіні пари із дзьобів; легкий хліб; завидки беруть; легкий розум; тяжкий хліб; ані пари з вуст; Бог з тобою; світ за очі; битий шлях; хоч сядь та й плач; розуму не спали; рука руку миє; наче у воду опущені; дивитися в корінь; куди очі дивляться; впіймати Бога за бороду; очі мої б тебе не бачили; спасти на думку; було; як не своє; куди очі світять; відняти мову; з легким серцем; у живі очі; гнути спину; переповнилась чаша терпіння; іти з Богом; на заячий скік; як горох при дорозі; як вода змила.

Незважаючи на значну кількість фразеологізмів, вміщених у у підручниках з  літературного читання для початкових класів, до жодного з них не подано пояснень і діти мають засвоїти їх значення зі слів учителя чи контексту. Та оскільки в більшості випадків ці вислови не повторюються в наступних творах, то, почувши їх лише один раз, учні не запам'ятовують і не вживають у своєму мовленні.

У програмі середньої загальноосвітньої школи (1-4 класи) та оновленій  Навчальній програмі для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою 1- 4 класи (2015 рік) особлива увага звертається на засвоєння лексичного багатства української мови і вироблення практичних навичок користування ним у повсякденному житті.

Збагачення мовлення школярів фразеологізмами сприяє точному розумінню різних відтінків значення висловів, привчає дітей вдумуватися у його зміст, семантично правильно будувати речення.

Складність цієї роботи не тільки в обмеженості словника дитини, а й у його бідності та відсутності звички користуватися багатством мови.

З аналізу підручників з української мови та читанок для початкових класів бачимо, що обсяг і різновиди вправ, які подані у підручниках на засвоєння і вживання фразеологічних одиниць, не відповідають обсягу власне фразеологічних одиниць.

Основу становлять вправи на усвідомлення і розуміння значення фразеологічних одиниць. Вправи на засвоєння і активізацію фразеологізмів вводяться епізодично. Одноманітні також способи і методи роботи із вивчення фразеологізмів в початковій школі. Така одноманітність і фрагментарність деяких видів вправ порушує такі важливі принципи навчання, як логічність, послідовність та систематичність.

Таким чином,  програмою ознайомлення з фразеологізмами в початкових класах передбачено лише з практичної сторони, обсяг і різновиди вправ, які подані у підручниках на засвоєння і вживання фразеологічних одиниць, не відповідають обсягу власне фразеологічних одиниць. Зазначаємо, що вивчення елементів фразеології розвиває увагу учнів до значення і вживання стійких словосполучень, виховує у них потребу у виборі потрібного фразеологізму для вираження тієї чи іншої думки у власному висловлюванні, формує вміння користуватися тлумачними та фразеологічними словниками. Через інтерес до фразеології в учнів розвивається і інтерес до української мови в цілому.

2.5. Система вправ із фразеології

ВПРАВИ  НА ЗНАХОДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ТЕКСТІ ТА РОЗРІЗНЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ТА ВІЛЬНИХ

1. Прочитай вірш. Знайди у ньому фразеологізм і поясни його значення.

В цирку був я з дідусем –

Ми там бачили усе:

І жонглера, і ведмедя

На швидкім велосипеді.

Я крутивсь, дідусь спитав:

- Ти прийшов ловити гав?

Аж піднявся я із лави:

- Та які ж у цирку гави?!

2. Випишіть словосполучення у дві колонки: у першу – фразеологізми, а у другу – вільні словосполучення.

Зелений гай, зелена вулиця, нагріти руки, піймати облизня, бити чолом, бити на сполох, гріти воду, бити молотом, взяти за горло, взяти за руку, піймати злочинця, заварити кашу, заварити чай, скакати в гречку, сіяти гречку.

3. Визначте з – поміж даних словосполучень фразеологізм:

а) накивати п’ятами;

б) розбити вазу;

в) пекти картоплю.

4. Яке з цих словосполучень є стійким, а яке – ні?

Пекти картоплю душа радіє

пасти задніх дзвонити зубами

замилювати очі крутити парасолькою

замовити товар накрити ковдрою

мама радіє пекти раків

крутити носом пасти корів

накрити мокрим рядном замилити пляму

дзвонити дзвоником замовити словечко.

5. Прочитайте текст і знайдіть у ньому стійкі словосполучення.

Моя подруга Оксана – золота людина. Вона усім допомагає. Ми з нею часто разом готуємо домашнє завдання. Вона живе за два кроки від мого будинку. Оксана завжди радіє моїм успіхам. Коли я одержую високу оцінку вона на сьомому небі. Важко розповісти про гарну людину двома словами.

6. Які словосполучення зайві? Чому?

Клювати носом, заливатися сміхом, намилити голову, золоті руки, купити книжку, сусідня школа, за тридев’ять земель, дерти носа, темний ліс.

ВПРАВИ НА ПІДБІР СИНОНІМІВ ТА АНТОНІМІВ ДО ПОДАНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

1. Замініть вислів одним словом.

Зарубати на носі, дати драла, рукою подати, розбити глека, місця собі не знаходити, мотати на вус.

2. Подумай і скажи, про яку людину так говорять у народі?

Ні за холодну воду не візьметься.

Палець об палець не вдарить.

3. Що об’єднує прислів’я кожної групи? Добери узагальнене слово до кожної з груп.

1. Праця годує, а лінь марнує.

Хто не робить, той не їсть.

Така робота ні в тин, ні в ворота.

Що посієш, те й пожнеш.

Маленька праця краща за велике безділля.

Дружно працювати – втоми не знати.

2. Дерево сильне корінням, а людина знаннями.

Знання людині як крила пташині.

Хто багато читає, той багато знає.

         Людина без знань як риба без води.

Великі знання починаються з малої книжки.

Вік живи, вік учись.

4. «Обернений диктант».

Заміни диктовані слова відповідними фразеологізмами.

Гарний, безліч, сумний, щезнути, загордитися, утекти, перестаратися.

5. Замініть вислови правого стовпчика словосполученнями з лівого.

Дружно жити душа в душу

привертати увагу збитися з ніг

  дуже втомитися

цілодобово ламати голову

дуже переляканий

зелена вулиця                                                                                                                                                        

напружено думати

 зачепити за живе

вільний шлях впадати в око

 дуже хвилюватися

 ні вдень ні вночі

    ні живий ні мертвий