Моя професія – мої крила!

              Одинадцять чудових років я навчалась в школі у багатьох прекрасних вчителів, ці люди багато в чому визначили особливості моєї особистості.  Їх було багато, кожен – непересічна індивідуальність, яка залишила слід у моїй душі, кожен  в певній мірі допоміг скорегувати мій майбутній життєвий шлях.  І оскільки цією стежиною крокую тепер і я, думаю, це означає, що їх вплив був суттєвим.                                                                                   Зараз я займаюсь справою, яку люблю – я навчаю дітей німецькій мові, я ділюсь з ними своє любов’ю до німецької мови, знайомлю їх з німецькою культурою – такою багатою, такою різноманітною. І ніколи не забуваю просту істину, сказану так давно одним з найвеличніших умів Німеччини, Йоганном Вольфгангом Гете -  «Вчаться в того, кого люблять».  І додаю: «Навчаю  з  любов’ю до учня та в ім’я учня!»                                                        Нести людям любов та щирість, сіяти добро, дарувати тепло свого серця  - що може бути краще? Тому, вважаю, вчитель - це духовний наставник. У його праці - самозречення і радість творчості, непересічна сила духу і здатність співпереживання.  Щодня, переступаючи шкільний поріг, вчитель повинен забувати про все те, що залишається по ту, іншу, сторону , про тривоги та печалі та йти до дітей, наповненим світлом! Я дуже хвилювалась, де ж братиму сили для щоденного натхнення, де черпатиму позитив? Виявилось, відповідь така проста -  в дитячих живих та допитливих очах, зацікавлених, очах,  які постійно запитують, які дивляться на тебе з  інтересом. Не виправдати їх надії неможливо.                                                                                                                  Я люблю свою роботу! За що? За те, що на початку року знайомлюсь з новими маленькими людьми, які ще не мають уявлення про те, що я їм розкажу, чому навчу.  Але минають дні, і в очах дітей з'являються нетерпіння, інтерес і довіра. А через кілька років переді мною допитливі , творчі, відкриті до спілкування , емоційні діти. І не зважаючи на той мізерний період, який я працюю в школі, мені вже довелось запитувати себе, як же я буду без них , як звикну до нових дітей , адже ці у мене - найкращі . Та починається новий  вересень, і  знов знайомишся з дітьми, розуміючи, що вони всі такі чудові, бо всі вони – діти! А яку радість приносять  зустрічі з тими, хто вже пішов в доросле життя!  Я тішусь ними та щиро вірю, що в їхніх досягненнях є і частка, нехай, невеличка, але й  моєї участі , моєї праці .                                                                                                                           Тому впевнена, що зробила правильний вибір! Тому вдячна за можливість бачити радісні усмішки дітей , за ті хвилини , коли вдається сіяти в дітях добро!